Тетяна Артеменко

Я завжди захоплювалася книгами. Особливо – про дивне місто Київ. Книгами тих, хто писав про Київ, або оселяв у ньому своїх героїв. І любила екскурсії ( «вторгнення» – від «excursion» латиною). І не помітила, як Київ підкорив мене. І мені це сподобалося!

Любов осягнути неможливо. Вона завжди несподівана – чи приходить зненацька, як громовиця, чи народжується довго й болісно, мов метелик із кокона. Одне неминуче – вона приносить із собою та залишає назавжди в серці звуки, відображення, пахощі, відчуття, пам’ять…

Моя любов до Києва зіткана з мокрого латаття на дніпрових хвилях і дзвонів Володимирського собору. Із незрозумілого хвилювання перед хисткими фресками собору Святої Софії та ніжного трунку київських парків. Із солодкої цікавості й дитячого остраху перед незнайомими київськими двориками – там неодмінно ще живуть вони, герої легенд і більш ніж тисячолітньої історії. Так багато цих «із»… А Київ дарує кожен день нові перлини сивої давнини або сучасного стріт-арту; таємниці кам’яних маскаронів на фасадах будинків або долі людей, що населяли наше місто чи мешкають нині в цих будинках.

 І я хочу повіряти на екскурсіях і прогулянках ці нескінченні київські скарби  киянам і гостям міста. Хочу знаходити залюблених у наше місто однодумців. Хочу бути свідком закоханості в Київ його гостей.Адже Київ неможливо не любити – він зачаровує і залишається з нами назавжди: звуками, відображенням, пахощами, відчуттям, пам’яттю…

Щиро,

Тетяна Артеменко