Зранку мені зателефонував мій товариш і сказав – дивися, починається весна. Думаю, багато хто подумав приблизно так само, визирнувши у вікно. Справа навіть не в тому, що падають з дахів дзвінкі краплі, що тануть обабіч вулиць кучугури снігу, і що з-поміж важких вологих хмар визирає яскраве і радісне сонце. Просто зовсім щось весняне в повітрі, може – запах вологи і обдуреної сонцем трави, що одразу починає пускати зелені паростки. А може – просто …
Мені подобається розбирати ці еклектичні нашарування, чекаючи транспорту чи часу запланованої зустрічі. Папір пошматований вітром і руками перехожих, літери розмиті, а зображення проступають одне крізь інше, як справжні палімпсести. Цифри на відривних клаптиках, імена і адреси, які так важко поєднати з якоюсь конкретною інформацією, подібні на загадкові руни чи може заклинання : якщо обереш правильне, своє, і зателефонуєш за потрібним номером, …
По київських колекторах не плаває жоден зловісний перевізник – там є лише водяні щурі, ящірки, вужі і молодики у високих чоботах і з ліхтариками, котрі обрали дослідження підземних комунікацій міста собі за хоббі. Ймовірно, там замало місця для човна Харона, а можливо, межа між двома світами виглядає в світлі нашої культури дещо інакше, а відтак не має жодного стосунку до підземних вод. Глибочиця, Почайна та Либідь ще донедавна були справжніми …
Товариш розповідав, що дід був свого часу доглядачем парку Аскольдова могила. Парків у Києві загалом чимало. Однак я не знаю, чи дотепер кожен з них має такого свого господаря, що знає кожне дерево, кожну білку і кожну навіть неасфальтовану стежку. Навесні в парки і сквери приїздять великими вантажівками працівники, найняті муніципалітетом – вони прибирають сміття і приводять до ладу клумби. Восени щоранку можна побачити старших людей, що …
В кожного такий пОділ міста безперечно інакший, бо про ті далекі і часто невідомі краї кожен має своє особисте уявлення. Впливає на це також пора року і час доби – взимку найкраще вдається відшукувати північні країни – канадськими видаються озера, а окремі центральні вулички подібні до Стокгольму чи Хельсінкі. Восени вузькі провулки стають майже празькими чи може паризькими, втім, одна моя подруга завжди потрапляє в свій такий київський Париж …
Саме в оці дні, що минають, відчули мешканці Києва – як, зрештою, і будь-якого іншого міста, якийсь світлий сум і тугу за чимось незрозумілим і далеким, як спогади дитинства чи колись давно бачені сни, від яких, власне, нічого не залишилося в пам’яті, крім жалкування за тим, що це був лише сон і він скінчився. А тепер закінчується і сама осінь. Тому, мабуть, дуже добре усвідомлюєш в такий час, що це кінець, який, однак, передбачає новий початок. …
Тому уявлення про вигляд землі, на якій знаходиться місто, в нас все ж таки доволі приблизне – з різноманітних макетів і позначок на картах. Добре відчувається рельєфність ще тоді, коли здійснюєш тривалу прогулянку пішки, бо ж доводиться самотужки долати всі підйоми та спуски. Від розташування оселі на пагорбі чи під ним залежить, приміром, на скільки відкритий простір за вікнами, і що саме можна з них побачити, чи просто – ближче чи далі від …
Маленькі янголи у пір’ї, повітряні охоронці спокою – і кожен з них знає про життя свого міста набагато більше ніж будь-хто з фахівців, хай вони навіть присвятили цьому все своє життя. Адже тільки їм, птахам, доступний чи не найзагадковіший і безумовно цікавий світ – повітряний простір, дерева, дахи і горішні поверхи покинутих будівель. Вони, як жоден історик, біолог чи синоптик, могли б розповісти, звідки над містом береться дощ і куди саме падає …
Дзеркальних поверхонь в Києві дуже багато. Починаючи з води у Дніпрі та озерах і закінчуючи відшліфованими дахами чи уламками розбитого скла на вулицях – місто як одне велике, подрібнене на безліч шматків і шматочків з різною відтворювальною здатністю, дзеркало. Місто відбиває все що нагорі і перетворює на радісний рух світла, коли сонце, чи на важкий напівморок, що викликає бажання заховатись від нього подалі, коли дні похмурі. Зрештою, …
Вода може виявлятися надлишковою вологістю повітря, надміром опадів, іноді – морем, найчастіше ж вода для міста то найперше ріка. Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Зрозуміло, було це дуже давно – коли ще не існувало Києва. Море було як море – мало риб, піщані пляжі і кам’яні узбережжя, і мало вочевидь, як і кожне море, трохи забагато розчиненої у воді солі. Тільки коли до тоді приморських схилів прийшов …
