Інженер-аерофотогеодезіст Лідія Пономаренко закінчила Московський інститут інженерів геодезії, аерозйомки і картографії. В 1959 році вона переїхала до Києва, згодом почала працювати за фахом. “Як геодезисту, мені обов’язково потрібно було наносити підземні електричні плани, які зазвичай є у кабельному вузлі,— пригадує вона.— Так, в 1960-х роках я потрапила в кабельний вузол, де висів дореволюційний план зі старовинними назвами вулиць”. З цього й почалася вже понад 50-річна справа вивчення історій вулиць Києва.

На той час довідників з попередніми назвами вулиць не було, тож Лідія Пономаренко ходила до архівів, бібліотек, вивчала церковні книги, формувала свою картотеку. “Найдавнішою назвою вулиці вважається Чорна грязь, тепер Фролівська на Подолі, вона датується XV сторіччям,— розповідає Лідія Пономаренко.— Перший список вулиць Києва, який мені вдалося знайти, був складений у XIX столітті, їх налічувалося менше 100. До Києва тоді належало три місцевості — Печерськ, Поділ і так звана Гора (навколо Десятинної церкви). Київ був губернським центром, тому коли сюди перевели контракти, стало приїздити багато людей, яким треба було орієнтуватися у місті. Список вулиць доручив київському губернатору скласти цар у 1860-х роках, тоді було виявлено понад 10 безіменних вулиць, а також однакові назви (Володимирська на Подолі і нинішня). 1868 року назви вулиць були затверджені, а в кінці XIX сторіччя була видана “Адресная и справочная книга “Весь Киев” з усіма вулицями. З 1880-х до 1915 року виходили довідники, путівники для приїжджих, особливо богомольців”. За словами дослідниці, до 1919 року перейменувань майже не було. А вже більшовицька влада вирішила перейменувати назви деяких вулиць, наприклад, Катерининську на Розу Люксембург. Навіть Хрещатик певний час носив назву вулиця Воровського.

З 1970 року Лідія Пономаренко була членом комісії по найменуванню і перейменуванню вулиць та встановленню меморіальних дошок. І своїм головним критерієм вона вважає історико-науковий. За час роботи в комісії Лідії Пономаренко вдалося перейменувати кілька вулиць: Тростянецьку в Дарниці (там було озеро Тростянецьке), Срібнокільську (на плані XVIII століття там знаходилася місцевість Срібний кіл, від “кол” — вода, де була затока Дніпра із сріблястою водою) та Урлівську (від місцевості “урлівград”, як називався невеликий лісок на піщаній гряді). За словами Лідії Пономаренко, багато помилок робилося самими людьми: так, писарчук при переписі 1874 року написав замість Жиляни Жуляни, хоча вулиця Жилянська й досі існує. Або при виданні довідника вулицю Петра Алексєєва, названу на честь рибалки, який перевів радянську армію через кригу на Дніпрі, перейменували на Алексєєнко, щоб було “по-українски”.
Лідія Пономаренко проти того, щоб вулиці називали за географічним принципом, який не має до місцевості ніякого відношення, наприклад, Іркутська, або прізвищами людей, які померли менше п’яти років тому, як, наприклад, сталося з вулицею Корнійчука, яку перейменували знову, бо виявилося, що Корнійчук писав доноси на своїх колег.

В 1995 році Лідії Пономаренко з колегами вдалося видати унікальний в своєму роді “Довідник. Вулиці Києва”. Цього року історична бібліотека склала за її документами біографію і бібліографічний покажчик, а це понад 300 статей. Сьогодні Лідія Пономаренко до комісії вже не ходить, це важко і займає багато часу. Маючи величезну бібліотеку у 2500 книжок, вона член клубу книголюбів. Власне, разом з його учасниками вона завтра, 18 лютого, і збирається скромно відзначити свій ювілей творчим вечором