Концепція «Київського альбому» – естетика Києва, акцентована на повсякденності. Красу буденності розгорнуто у 200 фотографіях, знятих із повітряної кулі, з вертольоту, а також із найвищих точок міста. Якісно відзняті у невідомому пішоходам ракурсі київські ландшафти перетворюються на маленький театрик на долоні, беззахисний, різнокольоровий, доволі брудний – і прекрасний. Парадне і закулісне життя столиці, включно з абсурдними чи й вдалими реконструкціями та перебудовами останніх років, розкривається перед глядачем у подобі природній, позбавленій гриму, нудьги та прилизаності звичного фотоальбому як звіту-переліку ключових точок історії-науки-культури.
Найкраще прокоментувати будь-який твір здатен митець. Тож цитую авторів проекту: «Ми не хотіли відволікати людей зайвою інформацією. В цій книжці мало фактів, це чиста емоція. Але саме за рахунок цього вона залишається легкою, дає відчуття польоту». Пригаду-ючи відомий вірш Бродського, зазначу: панорами цього міста, «если сесть в бомбардировщик», сприймаються, як щось направду прекрасне.
Якщо бути відвертим, мало хто подорожує виключно за мапами та путівниками, адже справжнє обличчя міста розкривається зовсім не в точках продажу листівок та фотоальбомів. Патріотизм виявляється не у бучних екскурсіях. Швидше – у побіжних прогулянках із тими, хто любить власне місто і тільки тому добре його знає. Своєрідність «Київського альбому» – у нестандартному погляді на цілком стандартну тему подарунково-туристичної продукції, у щирості змісту, абсолютно позбавленого «пострадянської» манери фронтального фотографування пам’яток історії та культури. Більшість звичних видань, розкриваючи Київ для туристів та гостей міста, здатна навіяти смертельну нудьгу його, Києва, мешканцям. Та завдяки цьому альбому навіть кияни можуть у своє місто просто закохатись. Причому стихійне почуття загрожує практично всім: навіть космополітично налаштованим скептикам, навіть тим, хто після доби бабушкінського бароко має значні проблеми з патріотизмом, навіть тим, хто мешкає в спальних районах, буваючи в центрі лише на свята, і також тим, чиї шляхи у Києві обмежено виключно роботою, супермаркетом, гаражем та домівкою.
«Київський альбом», як на мене, засвідчив одну важливу річ. Нарешті з’явилося видавництво, яке, не кокетуючи з покупцем (читачем, глядачем), може спокійно претендувати на елітність. І схоже, творчий потенціал «Periskop»’а не поступається якості його концепційі рівню їхнього втілення.
Добавить комментарий