Тільки спершу нагадаємо про те, що не потрапило до газети. Це був, мабуть, перший Новий рік за тривалий час, коли кияни святкували більш-менш спокійно, не озираючись на нічний стукіт та шум автомашин. Адже минулого року помер Сталін, було ліквідовано Берію. Тож і у святковій «Вечірці» вже не було колись обов’язкових освідчень у всенародній любові до «геніального вождя». 

Утім, чимало пропагандистських кліше журналісти все ж використали. Скажімо, міжнародні повідомлення поділялися на дві категорії. З першої читачі дізнавалися, як щасливо зустрічають Новий рік мешканці країн соціалізму. У другій ішлося про кризу, злидні та інші сумні реалії в капіталістичному світі. 

Багато слів у газеті було сказано про знакову подію наступаючого року – ювілей возз’єднання України з Росією. Цій річниці присвятили республіканську нараду працівників преси, що відбулася напередодні виходу святкового номера. У «Вечірці» підкреслювалося, що «з великим творчим піднесенням несуть трудову вахту на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією робітники підприємств, будов, транспорту». 

Багато компліментів отримали працівники заводів і фабрик, які перевиконали річний план. Було відзначено і будівельників, котрі буквально в останній день року, що минав, устигли здати в експлуатацію нові споруди. Однією з них став солідний житловий будинок по вулиці Льва Толстого, 1. 

Коли зайшла мова про кришталеві бокали, що їх слід було підняти за святковими столами, це теж стало приводом для розповіді про трудові звершення: «В ці останні години року, що минає, майстер алмазної грані Петро Макєєв у цеху обробки термосного заводу робить візерунки на вазах і бокалах… 

Тільки за один сьогоднішній день колектив цеху виготовив для трудящих 13у цеху обробки скло тисяч склянок, 1500 графинів, більше тисячі ваз для фруктів, 5 тисяч чарок і бокалів та іншу продукцію». 

Непогано працювала у новорічні дні харчова торгівля. Інформація про неї просто-таки нагадує сучасні продуктові супермаркети: «Багатолюдно сьогодні в продовольчих магазинах міста. Святково оформлені вітрини і прилавки заповнені різноманітними харчовими продуктами. У магазини завезено понад 10 тонн оселедців вищої якості, 42 тонни ковбасних виробів, 30 тонн першосортних свинокопченостей, близько 70 тонн різноманітних кондитерських виробів 111 найменувань, понад 100 тонн цукру, 20 тонн тваринного масла. Надійшло в продаж 10 тисяч банок різноманітних рибних консервів, багато м’яса, ікри, делікатесних сирів, молочних продуктів та багато інших виробів. Кулі-нарні цехи магазинів системи «Гастроном» сьогодні виготовили для киян понад 1600 кілограмів тортів, сотні кілограмів смаженої птиці, різноманітних паштетів. Майстри-кондите ри освоїли виробництво нового торту «Абрикотин», у рецептуру якого входять лікери, смажені горіхи. До новорічного столу надійшло в продаж понад 25 найменувань кращих марочних вин». 

Хіба що про свіжі фрукти та овочі на прилавках кияни тоді навіть не мріяли. Натомість повідомлялося: «Сьогодні колектив холодильника № 1 надіслав у торговельну сітку десятки тонн свіжозаморожених яблук, винограду, слив. Із плодокомбінатів міста надійшли в продаж солоні кавуни, огірки, помідори, квашена капуста «провансаль» та багато інших солінь і маринадів». Утім, немає сумніву, що в цих продуктах не було ані зайвої «хімії», або чогось «модифікованого».Газетярі віддали належне тим, хто мусив виконувати святкової ночі свої професійні обов’язки. Серед них, зокрема, були працівники залізниці: «Тисячі радянських людей, що знаходяться в дорозі, проводять новорічну ніч у поїздах. Локомотиви вестимуть машиністи, які несуть свою трудову вахту в останній день 1953 року. Сьогодні повели пасажирські поїзди машиністи паровозного депо ім. Андрєєва Григорій Сорокін – на Козятин, Михайло Пінчук – на Гребінку, Федір Можеїтов – на Миронівку». Таксисти обіцяли на свято працювати цілодобово, для чого на лінії вийшли додатково 18 легкових машин «Побєда». На сторінках газети згадано міліціонера-регулювальника Володимира Пакіна, котрий «зустріне Новий рік на посту», телефоністку міжміського зв’язку Валентину Позднякову, завдяки якій кияни зможуть поздоровити близьких у інших містах одразу після дванадцятого удару годинника, диспетчера «швидкої допомоги» Дмитра Жижина та інших сумлінних працівників. 

Безпосередньо у новорічну ніч було заплановано проведення великого святкового концерту в оперному театрі за участі провідних артистів Києва. На нього розповсюдили понад півтори тисячі квитків. А на перші січневі дні театри міста анонсували, разом із класикою, постановки «свіжих» драматичних творів. Так у театрі ім. І. Франка представляли не лише відому п’єсу Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю», але й сенсацію минулорічного сезону – комедію українського драматурга Василя Минка «Не називаючи прізвищ», у якій вперше після тривалої перерви на вітчизняній сцені було піддано сатиричному осміянню бюрократизм, чиновницьку пихатість та інші вади сьогодення. Так само у те атрі ім. Лесі Українки разом із добре відомим «Пігмаліоном» Бернарда Шоу йшла московська новинка – водевіль Сергія Міхалкова «Раки», такий собі осучаснений «Ревізор». 

«Вечірка» подала і програму телепередач. Вона була зовсім коротенькою. Київська телемережа працювала лише третій рік, віщання здійснювалося тільки по одному каналу упродовж лічених годин. Новорічне телепривітання тоді не практикувалося, «Блакитні вогники» теж іще не проводилися. Тому під саме свято киянам пропонували подивитися дотепну комедію за участі народних улюбленців Юрія Тимошенка та Юхима Березіна «Тарапунька і Штепсель під хмарами». А на 1 січня до програми були записані сеанс мультфільмів і кінострічка «Весілля з приданим». 

Зостається згадати, що на свята навіть вельми серйозні видання охоче друкували віршовані рядки. Не став винятком і новорічний «Вечірній Київ». У цьому номері газети ми бачимо одразу дві поезії. Одну з них вміщено на першій шпальті й підписано славетним іменем «Максим Рильський». Максим Тадейович завжди був другом і прихильником «Вечірки». Щоправда, ідейне навантаження,що припадало на всі першополосні матеріали радянських газет, відчутно відбилося і на його творі під назвою «Вечір під Новий рік»:

 

В цей вечір веселий веселі зірки 

На небі, й снігу, й на ялинках, 

Що грають в окрасах з людської руки 

У наших стооких будинках. 

Назустріч Новому – гарячі слова, 

І співи гарячі, і тости 

За те, що доба нам співає нова, 

За щастя красиве і просте. 

І от у новий ми ввіходимо рік, 

На вищі здіймаємся сходи. 

Рокочуть, як вільний могучий потік, 

В Радянській державі народи. 

Гей, срібні простори дзвінкої зими, 

Далекі манливі дороги! 

Нікому ніколи не склонимось ми, 

Природа нам клониться в ноги. 

За Партію рідну й народ трудовий, 

За Уряд Радянський, братове! 

Новим хай і справді рік буде новий, 

Труд буде – як ранок святковий!

 

Хоча в технічному відношенні рядки виконані цілком професійно, урочистим амфібрахієм, але, звісно, цей вірш не з тих, завдяки яким ім’я Максима Рильського живе в рідній літературі. Скоріш його можна віднести до тих творів, після написання яких, за свідченням Віктора Некрасова, Максим Тадейович «напивався вусмерть». А тут же й законний привід був напитися – як-не-як, Новий рік!.. 

Автором іншого святкового вірша був знаний київський поет для дітей Іван Нехода. Його рядки – бадьорі, мажорні, написані енергійним ямбом. Твір називався «Сніжок мете у Києві».

 

Йду вулицею Леніна, 

Сніжок вкриває путь… 

Усі вітрини зелено 

Ялинками цвітуть! 

Сніжин весела оргія – 

Зима взялась всерйоз! 

До кожного підморгує 

З вітрини Дід-Мороз. 

В огнях вечірня вулиця, – 

Люблю тебе, дзвінку!.. 

Хрещатик знов красується 

Мов дівчина в вінку. 

Земля моя, ти вся така. 

Од вітру я засмаг… 

Милуючись Хрещатиком, 

Іду в універмаг. 

Назустріч із пакунками 

Людей пливе потік… 

Ми звикли з подарунками 

Стрічати Новий рік! 

Дарунки… Ой, які є ви, – 

Це видно із облич… 

Люблю тебе, мій Києве, 

Під новорічну ніч! 

Кружля сніжок порошею… 

До столу, друзі, час! 

З зимою вас хорошою, 

Із Новим роком вас!

 

Усе тут цілком зрозуміло (хіба що трохи незвично у лексиконі дитячого поета виглядає слово «оргія», навіть і по відношенню до сніжинок). Ось тільки серед сучасних читачів «Вечірки» вже не кожен пам’ятає, що вулицею Леніна тривалий час називалася нинішня вулиця Богдана Хмельницького. А вітрини універмагу ми ще не скоро побачимо, бо він, як відомо, перебуває на реконструкції. 

До речі, поцікавимося: яка ж була погода у місті на Новоріччя-1954? У тій самій «Вечірці» читаємо, що зранку напередодні свята зафіксовано температуру –3°C, а на перший день нового року передбачалася хмарна погода, часом невеликий сніг, від 6 до 8 градусів нижче нуля. Себто, був цілком нормальний зимовий день з отим самим сніжком і м’яким морозцем.