Дiти спостережливiшi за нас. Вони дивляться на київськi будiвлi, де у вилiпленому каштановому листi ховаються бiблiйнi змiї, а дракони з грифонами котре десятилiття глипають на перехожих. Дiти дивляться й не бояться. Вони усмiхаються. Бо це їхнi знайомi монстри, з їхнього рiдного мiста. Мiста, в якому було б трохи сумно жити без кам’яних фантазiй… Отож, проходячи повз, зверніть увагу на: — грiзних охоронцiв Нацiональної бiблiотеки; — веселих маскаронів на Володимирськiй, 32 — «автограф» Городецького, котрий вiв реконструкцiю; — солодку парочку, що нещодавно оселилася на вулицi Костельнiй; — фасад «Будинку з кiшками» на Гоголiвськiй, 23 (архiтектор Володимир Безсмертний); — вартових будинку-замку на Ярославовому Валу, 1; — автопортрет, що його залишив архiтектор Павло Альошин у виглядi котячої мордочки на особняку по вул. Пилипа Орлика, 1/15; — драконів, якими зодчий Микола Яскевич заселив власний будинок на Ярославовому Валу, 28/31; — чудовисько, що визирає з 6 поверху на Великiй Житомирськiй, 8-а, тому бачить усiх, а його — лише найуважнiшi; — потвору на Великiй Житомирськiй, 8-а; — фавнів, які стережуть двi стiни, що лишилися вiд будиночка бiля Лук’янiвки; — вдову, яка вже сотий рiк плаче на особняку по Лютеранськiй, 23; — фонтан у скверику на Михайлiвськiй площi. Мармиза на ньому — головний майстер заводу, де сотню рокiв тому виготовили той фонтан. Так робiтники увiчнили вередливого шефа.