Одинадцять років Артемій Ведель навчався в Києво-Могилянській академії, із 1776-го до літа 1787-го. Пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну і музичну освіту. За красивий голос його рано прийняли в академічний хор, там став солістом, скрипалем. У старших класах сам диригував студентським хором і оркестром. За хорошу гру на скрипці товариші прозвали його Веделем (так називався один з видів старовинного струнного інструмента — попередника сучасної скрипки).

У 1788 році разом із трьома малолітніми співаками митрополит Галицький, протектор Києво-Могилянської академії Самуїл Мисливський відправив Веделя до Москви. До 1790 року керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна, а після його відставки — Олександра Прозоровського. Талант чудового тенора і капельмейстера Веделя визнавали і високо оцінювали в музичних колах.

1792 року на прохання Веделя його звільняють у чині канцеляриста сенату. Він повернувся до Києва і жив у батьківському будинку. Згодом знову починає керувати хором Києво-Могилянської академії. Дуже швидко він став найкращим у місті. Цей період у житті Артемія Веделя став розквітом його композиторського таланту. Протягом 1793—1995 років він написав шість концертів.

Генерал Леванідов високо цінував талант видатного музиканта й усіляко сприяв його музичній діяльності. У березні 1796-го Леванідова призначили генерал-губернатором Харківського намісництва. До Харкова переїхав і композитор, узявши з собою найкращих співаків та музикантів.

Через рік композитор переходить працювати у відомство Олександра Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Артемій Ведель продовжив музичну діяльність: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу в Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні займали перші місця в придворній капелі Петербурга, митрополичих хорах Москви і Петербурга.

Наприкінці літа 1798 року Артемій Ведель повертається до Києва. Знайти роботу, яка відповідала б його рівню, було дуже складно. Великі хори існували тільки при монастирях і церквах. Розпоряджалися ними духовні владики. Очолити будь-який із них перешкоджав військовий чин, напевно, тому він за порадою одного із владик вступив послушником у Києво-Печерську лавру. Однак ненадовго, бо вважав, що “Бог не в церкві, а в серці”. Він залишив монастир.

У травні 1799 року учень риторики академії Чапський в одній з учительських кімнат знайшов книгу про святих угодників “Служба преподобному отцеві нашому Нилові”, на чистих аркушах якої було написано “багато нісенітниць” політичного характеру, про те, що Павло I убив свою матір Катерину II, а самого Павла теж буде вбито. Крамольну книжку віднесли митрополитові. Той доповів київському губернаторові. На підставі лише схожості почерків Веделя запідозрили. З власної ініціативи митрополит Ієрофей Малицький послав своїх служителів, щоб заарештували Веделя. Кілька ченців зустріли композитора на Подолі й привели в Печерську лавру. Малицький оголосив Веделя божевільним і 25 травня його передали комендантові міста Ф. Вігелю під арешт. Так виникла справа № 12 “Про капітана божевільного Веделя”. Оскільки в Києві ніхто не був уповноважений вирішувати політичні питання, справу відправили до Петербурга. У Петербурзі справу владнали дуже швидко. Прийшло розпорядження від генерального прокурора Петербурга: цар “повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве и держать без выпуску”. Згодом київський губернатор П. Салтиков доповів, що капітан Ведель “в дом сумасшедших для содержания без выпуску отдан”.

“Будинок божевільних” розташовувався на Подолі на перехресті сучасних вулиць Костянтинівської (6/8) і Хорива. Тут у часи Артемія Веделя тримали разом усіх, кого належало втихомирити — п’яниць, хуліганів і психічно хворих. Тісні палати нагадували тюремні камери. Гамівних сорочок ще не винайшли — буйних просто зв’язували. На їжу щодня витрачали 5 копійок — третину заробітку маляра. Артемій Ведель гроші, котрі йому передавали, роздавав тим, хто жив із ним у божевільні, або солдатам з охорони.

У 1803 році “гамівний будинок” на Подолі ліквідували. Споруда зажила серед киян такої поганої слави, що її вісім років не могли продати. Пацієнтів перевели в новостворену богадільню на території колишнього Кирилівського монастиря на Куренівці. Там уперше розділили хуліганів і душевно хворих. Для останніх створили спеціальне відділення на 25 осіб. А втім, з палати їх не випускали, була страшенна духота. Хоча відвідувачам туди дозволяли заходити.

Дев’ять років відмучився Артемій Ведель у “гамівному будинку”. Відомий співак і композитор Петро Турчанінов писав, що помер Артемій Ведель у батьківському домі, куди переїхав за кілька днів до смерті, в саду під час молитви. Похорон був велелюдним і урочистим. Весь Київ прийшов прощатися. Труну з покійником для відспівування несли до Києво-Братського монастиря студенти і професори Києво-Могилянської академії. Поховали Веделя на Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю знищене, і де була могила Артемія Веделя, невідомо.

Трагічна доля Артемія Веделя вплинула на подальшу долю його творів — їх у ХIХ сторіччі не виконували в храмах. До наших днів збереглися 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких “Покаяния отверзи ми двери”, 2 літургії Іоанна Златоуста, Всеношна і 1 світський кант.