Наступна ботанічна пам’ятка — вікова липа, яка збереглася на території Київського дитинця, що на Старокиївській горі біля залишків фундаменту Десятинної церкви у місті святого князя Володимира. Цьому дереву приблизно 500 років, висота його — 5 м, обхват стовбура — 300 см. Липи вважаються найбільш поважною і цінною в природно-історичному відношенні пам’яткою живої природи міста у номінації «дерева». Вікові липи і каштани зростають і на території Києво-Печерської лаври, заснованої у 1051 р. Вік цих дерев становить 150–200 років, а висота сягає 20 м. Поблизу Лаври, по вулиці Січневого повстання, 29, збереглося ще одне вікове дерево — найстаріший у Києві ясен (його вік — 200 років, а висота — 25 м). На тому ж Печерську, недалеко від Лаври, на вулиці Суворова поблизу її перетину із Московською стоїть 25-метровий «віковий» дуб, якому близько 200 років.
Печерськ зберіг свої зелені пам’ятки. На території садиби Національної спілки письменників України ростуть вікові дерева — береки. Садиба та будинок колись належали синові відомого цукрозаводчика Ізраїля Бродського — Леву Бродському. Біля будинку було висаджено кілька десятків дерев береки, які було завезено з Італії. До наших часів збереглися лише 5 із них. Дерева мають гарний вигляд і плодоносять.
Група вікових дерев тополі білої збереглася на вул. Госпітальній, 18. Цих представників живої природи взято під охорону, зважаючи на їх значний вік — 130–150 років (висота — до 36 м). Дерева були висаджені у 1855–1870 рр., коли впорядковувалась територія, прилегла до фортеці Косого Капоніра, Військово-фельдшерської школи та клініки медичного факультету Київського університету. В цей час на пагорбах Госпітальних укріплень було висаджено багато дерев. Тут же, на Госпітальній, 18, знаходиться клен-явір висотою 24 метри, якому — понад 150 років. Дерево вважається найстарішим поміж кленів-яворів у Києві і знаходиться, як і дерева тополі білої, у віданні Головного військово-клінічного госпіталю Міністерства оборони України.
У Шевченківському районі, у дворі будинку колишньої партшколи (зараз це територія Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка), зростає «платан академіка Кащенка» — єдине дерево платана східного, що збереглося від створеного М.Ф.Кащенком Акліматизаційного саду (вік платана — близько 120 років, а висота — 25 м). Територія Акліматизаційного саду у 70–80-ті роки минулого століття була забудована.
Цікаві об’єкти ботанічних пам’яток природи можна зустріти і на Подолі. Так, поряд із площею Тараса Шевченка, на території Інституту ендокринології і обміну речовин НАН України, зростає дуб, вік якого становить близько 400 років, а висота — 22 м. А на вул. Вишгородській, 45, на території колишнього маєтку Крістерів, що колись носив назву «Кинь-Грусть», збереглося кілька дубів, лип і каштанів, вік яких становить 150–200 років, а висота — 20–25 м. Далі по цій же вулиці росте один із найстаріших дубів столиці, що залишився від лісів, які вкривали схили Пуща-Водицької улоговини.
На вул. Осиповського, 2-А, напроти Інституту харчової хімії та технології НАН України (тут теж колись була садиба Крістерів), зростає найстаріша у Києві ялиця, вік якої становить 150 років, а висота — 28 м. На цій же вулиці зростає найбільший і найстаріший у Києві дуб віком 600–700 років, відомий як віковий дуб Крістера. Це унікальний об’єкт, що має наукову, історико-культурну, естетичну, екологічну та виховну цінність. Пам’ятка пов’язана не тільки з Вільгельмом Крістером, а й з Тарасом Шевченком, який гостював у нього.
У Голосіївському районі на території Головної астрономічної обсерваторії НАН України росте близько 40 дубів, які відзначили 300–400 років та мають стовбури з обхватом близько 470 см. За легендою, під ними відпочивали чумаки, що мандрували чумацьким шляхом, який проходив неподалік. У цьому ж районі на території Китаївського чернечого скиту зростають 5 дерев софори японської, вік яких сягає близько 150 років, а висота — до 20 м. Вони були посаджені ченцями Києво-Печерської лаври у середині ХІХ ст. і є прикладом вдалої акліматизації рослин. Скит дав притулок ще одному київському дереву-патріарху — на його території, біля Троїцької церкви, зростає найстаріше в Києві дерево каштана віком понад 350 років (висота — 25 м). Як свідчать церковні літописи, митрополит Петро Могила привіз саджанець із Валахії та посадив у цьому місці.
На території Дніпровського району, в Гідропарку, збереглася старезна велетенська тополя чорна, залишок заплавного лісу, яким була вкрита ця місцевість. По вулиці Індустріальній, 2, біля прохідної заводу «Більшовик», росте дуб, вік якого становить 350–400 років. Цей екземпляр є чи не єдиним у цій частині міста залишком природних дібров. А найбільша і найстаріша акація міста росте біля станції метрополітену «Нивки». Їй близько 200 років. Зараз у Києві (на Подолі та Куренівці) залишилося лише кілька екземплярів акації такого почесного віку.
У Києво-Святошинському районі, по вулиці Львівській, 72, росте вікове дерево туї, якому 120 років. На цій же вулиці можна помилуватися 200-літньою грушею заввишки 13 м. Дерево добре збереглось і, ймовірно, є найстарішою грушею у Києві.
З кожним роком все більше бетону, арматури і вихлопів з’являється у місті, зникають зелені насадження — корінні мешканці Києва, справжні кияни. Час уже нам усім серйозно подбати про охорону і збереження мовчазних «братів більших» — про вікові дуби і липи, каштани і клени. Адже вони — свідки історичного минулого, які відчували і бачили те, що ми ні у минулому, ні в майбутньому не побачимо і не відчуємо. Бо вони старші і нас переживуть. Мають пережити.

Олександр Бейдик, доктор географічних наук, доцент Київського університету імені Тараса Шевченка