Андрій КУРКОВ, письменник:


— Мій Київ — це, перш за все, так званий «тихий центр». Це Шевченківський район — Полтавська, Гоголівська, Некрасівська, Воровського, Кудрявська, Стрілецька, до Золотих Воріт і до Андріївської церкви. Окрім цього, мій Київ — це ще Пуща-Водиця, де я в дитинстві провів кілька років, коли родина переїхала з Ленінграда. Окрім названих місцин, це ще Павлівський сквер на Коцюбинського, де зараз міститься американське посольство. Це Пейзажна алея, Подільські гірки, це Труханів острів і Гідропарк. Можна багато чого пропагувати, але єдиний спосіб боротися з руйнуванням Києва — це ввести мораторій на будь-яке багатоповерхове будівництво в центрі міста. Будівлі вищі п’яти поверхів не можна будувати в центрі міста. Це руйнує київські горизонти і ансамбль і, в принципі, принижує Київ як історичне місто. Наші музеї, слава Богу, функціонують. Однак не всі. Музей історії Києва закрили, віддали будівлю якомусь міністерству й заново не відкрили.


Валерій ШЕВЧУК, письменник:


— Моя найулюбленіша місцина — подвір’я Софії Київської. Ця пам’ятка поки що не зіпсована. Туди завжди приходжу, коли стомлюється мій дух. Із 1958 року, як тільки-но з’явився в Києві. (Подумати тільки, вже понад півстоліття!) У Софії Київській взагалі дивовижна енергетика! Подібної в столиці ніде немає. Є ще одне миле серцю місце. Це — Золоті ворота, біля фонтана. Там у 20-х роках сходилися письменники-неокласики. Я теж люблю туди приходити, щоб посидіти біля фонтана. На жаль, тепер там помістили якесь ідіотське кафе, прибрали лавки довкола фонтана, що тепер не можна сісти й послухати воду… На мій погляд, потрібно, аби все залишалося так, як було колись, адже та місцина, так би мовити, духовно освітлена. Тоді збиралися найяскравіші письменники Києва свого часу, зокрема, Євген Плужник, Валеріян Підмогильний, Тодось Осьмачка, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара…


Лариса КАДИРОВА, актриса:


— Одне з моїх найзатишніших місць — над Ляльковим театром, де є пам’ятники Лесі Українці та Марії Заньковецькій. Ці дві жінки для мене об’єднані в просторі й часі. Інше — біля Аскольдової могили: алея, вид на Дніпро, пам’ятник Леоніду Бикову… Одним словом, ті дивовижні схили та Дніпро! На жаль, Київ змінюється на гірше. Я розумію, коли тими багатоповерхівками забудовують нові райони столиці. Але коли ними забудовують Поділ та історичний центр… Київ повинен мати свій характер та присмак, свою ауру та енергетику… А через таку необдуману забудову воно все потроху втрачається, вивітрюється. І нічого — ні серцю, ні розуму — не додається натомість. А характер нашого міста можна порівняти із характером українця зі Східної України: такий же відкритий і щирий, з такими ж падіннями та злетами…


Павло ГУДІМОВ, галерист:


— Мій найулюбленіший київський район, де я оселився і де розташований арт-центр «Я галерея» — це Поділ. Мені завжди подобалися його строкатість і «непричесаність». Раніше місто було сконцентроване саме на Подолі. І той дух, та атмосфера тут і залишилися. Мені здається, не треба боротися, аби не руйнувалася стара, традиційна атмосфера Києва. Треба боротися, щоб була сформована нова культурна атмосфера Києва. У нас практично не зважають на сучасне садово-паркове мистецтво, дуже мало уваги приділяється скульптурі та дизайну в містах. Мається на увазі не просто банальщина, а саме арт-об’єкти. У Києві зовсім мало нових музеїв. У всьому світі роль музею як культурного центру, культурної інституції вже давно визначена. А в нас — навпаки — залишилося все те, що було за радянських часів. Не вистачає центрів сучасного мистецтва. Недостатньо музичних площадок, де можна грати якісні концерти. А найголовніше — не вистачає усвідомлення того, що вони потрібні.


Олександр КЛИМЕНКО, фотограф:


— Київ — моє улюблене місто. Це складно переказати словами — як музику не можна описати, а поезію не можна переказати. Можна тільки чути й відчувати, переживати емоції та враження. Отакий для мене Київ. Мені подобається парк Шевченка. Можливо, тому, що там пройшла моя юність (я вчився в «жовтому» корпусі Київського університету, де був факультет журналістики). Також люблю Гідропарк, Дніпро. Як боротися зі знищенням київської атмосфери? Як казав Преображенський, це все в головах. Мені здається, що боротися можна тільки тоді, коли знайдуться люди, які б любили Київ, а не вважали його плацдармом для заробітку грошей. Таких людей зараз мало. Вони, звичайно, є, але до влади вони не прийдуть. Ситуація в Києві пов’язана насамперед із ситуацією в країні. Київ не може жити окремо від країни. Якщо в країні люди борються за владу, і більше нічого їх не цікавить, то так само і в Києві.


Надія КОЗАК, художник-кераміст:


— Я люблю Київ за те, що він зелений, за його сквери, парки, які, на жаль, зараз руйнуються. А ще за те, що в Києві є прості, щирі й веселі люди. Найулюбленіше для мене місце — це Андріївський узвіз, який, вважаю, є культурним центром міста. Також Лавра з її пагорбами. Ще Китаївська пустинь. На свята ми з друзями та рідними пішки йдемо через каскади озер, Голосіївську пустинь, виходимо аж до Голосіївського парку, іноді навіть до Феофанії. Із руйнуванням атмосфери Києва треба боротися через культуру та любов. Маю на увазі всю культуру — і музику, й кіно, й художнє мистецтво, й культуру в собі. Окрім виховання молодих поколінь, слід виховувати й політичні кола, їм культури теж бракує. Ситуацію можна покращити через виховання та мистецтво.


Олег СОБЧУК, лідер гурту С.К.А.Й.:


— Київ для мене — це Поділ, Дніпро й моя робота. Завдяки столиці я знайшов багато нових друзів і знайомих. Я люблю це місто, і водночас є речі, які мене тут обурюють. Я не можу зрозуміти, чому люди, які тут живуть, не цінують того, що мають. Сміття — ось основна проблема Києва, його тут занадто багато. Я б із задоволенням очолив якусь міську соціальну програму, де б навчав киян з турботою ставитись до свого міста, не смітити та вміти милуватися ним.


Михайло САГАЙДАК, археолог:


— Мені й легко, й нелегко відповідати, де моє найулюбленіше місце, оскільки я професійно займаюся Києвом. Справа в тім, що хоч де б я перебував у столиці, в мене не відключається моя професійна особливість та звичка: мені доводиться розмірковувати, роздумувати про різні місцевості. Тому найулюбленішим місцем в Києві є мій письмовий стіл, де я відволікаюся… А щодо місцевостей, то раніше я дуже любив Замкову гору. Мені подобалося дивитися на Київ з цієї висоти: там видно всю його топографію, якщо підніматися східцями. Зараз мені найбільше подобається Дніпровська набережна. Хоча я знову можу констатувати, що вона не відіграє такої ролі в Києві, яку, скажімо, має набережна Сени в Парижі чи Темзи в Лондоні й так далі. У нас — цілий ряд проблем, пов’язаних із забудовою міста, і те, що я бачу, мені не подобається. Так, на набережній мені найкраще гуляти, але я бачу стіну, якою починають підбудовувати цю частину Києва, починаючи від Поштової площі, й ведуть далі. Забудови перекривають ландшафт старого міста, й мені це неприємно.


Євген ГОЛОВАХА, доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ:


— Для мене Київ стає комфортним в неділю. Саме в неділю він буває таким, яким я його пам’ятаю з дитинства. І людей, і автівок стає рівно стільки, скільки потрібно, щоб це не заважало сприймати неповторну красу нашого міста. У будній день я не почуваю себе так комфортно. Бачте, київська влада дуже мало зробила для того, щоб Київ став зручним містом. Практично нічого не було зроблено з вирішення транспортних проблем столиці. Мені здається, немає таких мегаполісів, де б так мало робилося для того, щоб Київ був зручним хоча б для автомобілістів, а вже тоді й пішоходи почуватимуться комфортніше Може, тоді можна буде ходити по центральних вулицях без перепон. Бо зараз на тротуарах, пішохідних вулицях стоять автомобілі. А людям, як — перелітати через них чи обходити по проїжджій частині? Проблема — в некомпетентності влади. І навіть найменші спроби змінити ситуацію на краще консервуються. Разом з тим, нічого не консервувалося, коли будували ці чудернацькі підземні крамниці, що займають цілі квартали. Саме на їхньому місці треба було робити транспортні розв’язки, стоянки. По-друге, потрібно відновлювати рекреаційні зони. Зараз Київ зовсім не той, яким був ще 20 років тому. По-варварському знищується зелена частина міста. Якщо Київ відновить свої зелені ресурси й вирішить проблеми з транспортом, гадаю, комфортних місць і для жителів, і для гостей значно побільшає.


Тетяна ЦИМБАЛ, телеведуча:


— Я — киянка в п’ятому поколінні, тому, очевидно, на клітинному рівні відчуваю красу та всі принади рідного міста. Для мене улюблені місця, звичайно, ті, які відрізняють Київ від інших столиць. Йому Бог дав особливий, типово київський рельєф: пагорби та кручі над Дніпром. Я дуже люблю пейзажну Володимирську алею. Люблю Труханів острів. І боляче бачити, як вони захаращуються. Взагалі Київ ніколи не був таким брудним, як тепер. Знаєте, письменник Віктор Некрасов, коли покидав свій улюблений Київ, сказав: «Мой город меня разлюбил…». Іноді, коли приходжу в місця, мені добре знайомі й колись затишні, опановує таке ж відчуття… Ось приклад. На Володимирській гірці, в унікальному парковому ансамблі, поставили за спиною Володимира (коли дивитися з лівого берега) намет, де продають пиво… Це означає, що там будуть розбиті пляшки, розкидані пластикові стаканчики та недопалки… Невже люди цього не усвідомлюють?! Приїздить Вселенський Патріарх Варфоломій І і відправляє Святу Літургію біля пам’ятника святому Володимирові… Ця подія транслюється в прямому ефірі.. Начебто всі все розуміють. Але… роблять. Значить, це — неоцинізм. Коли євреї поверталися в Ізраїль, тодішній прем’єр-міністр Голда Мейр не давала громадянства без того, щоб вони не впорядкували, не озеленили територію країни, побудованої на камені. Чому ми так недбало ставимось до свого святого слов’янського міста, яке має багату тисячолітню історію?! Адже тут є все для того, щоб жити, закохуватися, народжувати дітей і бути оптимістом!


Ігор ЗАВАДСЬКИЙ, акордеоніст:


— Без Подолу Київ неможливий. Саме тут іще зберігся дух старого міста, і тому, маючи можливість обирати, я вже кілька років живу на Подолі. Обійшов і об’їздив на велосипеді (Завадський надає перевагу саме такому екологічно чистому вид транспорту, який нині став дуже популярним у мегаполісах Європи, але досі не прижився в нашій столиці. — Авт.) весь свій рідний район. Я дуже люблю Контрактову площу. З нею пов’язаний приємний спогад. Моє новосілля на Подолі збіглось з концертом: 1986 року я давав концерт у Будинку культури «Славутич». Після виступу до мене прийшло так багато гостей, що місця сісти всім не вистачило, але, незважаючи на це, новосілля я відсвяткував дуже весело. Друзі кажуть, що такого креативного новосілля ніхто не робив. Мені приємно, що шанувальники, дізнавшись, де я живу, доволі часто влаштовують приємні несподіванки: вранці виходжу на балкон, а там, наприклад, лежить букет квітів… А ще на Подолі є один із найстаріших кінотеатрів — «Жовтень», якому майже вісімдесят років, і тут ночами показують фільми, і це дуже зручно, бо я пізня пташка — сова. До речі, нині площу названо ім’ям знаменитого кінорежисера Сергія Бондарчука, а віддавна саме тут раніше була садиба й дерев’яні магазини київського підприємця Якова Каплера, батька уславленого радянського драматурга Олексія Каплера, за сценарієм якого знято фільм «Ленін у Жовтні». Символічно, чи не так? Я люблю Андріївський узвіз, і взагалі кожна подільська вуличка й будинок зберігають чимало історій, легенд, які хочеться пізнати, розгадати…