Саме таким є Музей культурної спадщини України, що в Києві на Печерську. За усталеною радянською традицією, емігранти вважалися ворогами. Якщо в еміграцію подавалися митці, їхня творчість суворо замовчувалась, їхні імена зазнавали спланованого заздалегідь забуття. Тому й виникла в незалежній Україні нагальна потреба повернути народу пам’ять про видатних вихідців із нашої землі. З такою шляхетною метою й було створено в столиці зазначений музейний заклад. Його завдання – колекціонування та експонування для широкої публіки робіт українських майстрів, котрі з тих чи інших причин живуть або жили колись за кордоном. Ідеться про діячів української культури – емігрантів: хормейстерів, письменників, поетів, хореографів і співаків, які народилися та навчалися в Києві, а потім були змушені його покинути. Тут, у музеї, є змога не лише дізнатися біографії цих визначних постатей, а й наблизитися до їхньої творчості. Тобто Музей культурної спадщини ознайомлює українців з мистецьким спадком земляків, які працювали в еміграції. Крім того, за активного сприяння музею на історичну батьківщину вдалося повернути чимало творів мистецтва…

Історія

Музей культурної спадщини було відкрито в Києві у травні 1999 року. Він розмістився у старовинній садибі в стилі класицизму, побудованій наприкінці ХVIII століття на вулиці Московській. Сьогодні це Печерський район столиці, а колись Московська була однією з центральних вулиць міста.

– Будинок, де міститься наш музей, – розповідає Михайло Сичов, директор закладу, – міцно пов’язаний з історією Печерська. Окрім нього, у цих кварталах з ХVIII століття не збереглося практично нічого. Тим ціннішою для нас є ця будівля. Точна дата її зведення не відома. Перша згадка про будинок, яку ми можемо відстежити за документами, – це 1785 рік, коли його купив дипломат, дійсний статський радник Петро Петрович Веселицький. Тоді особняк був одноповерховим.

Наступний власник надбудував другий поверх, і так будівля набула свого нинішнього вигляду. Однією з власниць садиби у другій половині ХІХ століття була вдова Матрона Олександрівна Єгорова. Як жінка побожна й благочестива, вона облаштувала на сусідній ділянці релігійну громаду, яку називали Введенською. За задумом Єгорової, поряд з будинком у 1878 році було зведено церкву. 1901 року Введенська громада отримала статус монастиря, а 1934 року монастир ліквідували, дзвіницю храму знесли. Відновлено її було лише рік тому. Будівлі цієї громади збереглися, що для Києва є справжнім дивом. Разом зі спорудою музею вони утворюють ансамбль пам’яток, який повертає нас назад, у позаминуле сторіччя.

За радянських часів у цьому будинку були комунальні квартири. Відселений 1989-го, майже протягом 10 років він перебував на реконструкції. Саме тоді його активно досліджували й знайшли безліч фрагментів убрання та предметів побуту давніх років. Нині вони демонструються в експозиції першої зали музею. Зрештою, будівлю реконструювали капітально. А створений у ній Музей культурної спадщини став однією з філій Музею історії міста Києва.

Експозиція

– Основна колекція музею, – веде свою розповідь далі пан Сичов, – складається з приблизно 3 тисяч експонатів. Експозиція містить не лише картини, а й графіку, ліплення, предмети декоративно-прикладного мистецтва. Є в зібранні платівки із записами фестивалів української творчості, газетні статті, україномовні шкільні підручники, видані за кордоном, фотографії, рукописи, документи та особисті речі українських художників, письменників, музикантів. Серед експонатів, які варті особливої уваги, – картини Людмили Морозової. Наразі портрет художниці, намальований її вчителем Федором Кричевським, виставлено в Третьяковській галереї. Донька ризького німця, близького до оточення гетьмана Скоропадського, у 1930-х роках зазнала утисків і була змушена покинути Україну. У 1944-му через Берлін і Дрезден, де під час бомбардування загинула значна частина її колекції, потрапила в табори для переміщених осіб в Ашаффенбурзі та Берхтесгадені. У 1951-1961 роках мешкала в Нью-Йорку, де працювала викладачем малювання й живопису в Товаристві мистецтв у Квінсборо (Queensboro Society of Art). Одним з хобі Людмили Морозової, крім живопису, було колекціонування, тому в музеї також можна побачити зібрану нею колекцію німецького, англійського та французького посуду.

Гідно представлені в Музеї культурної спадщини роботи ще одного художника на прізвище Кричевський – Василя Григоровича, який паралельно захоплювався архітектурою й навіть став одним із засновників українського стилю в архітектурі. Саме він спроектував будинок земства в Полтаві, котрий зберігся до наших днів. Окрім того, він є автором малого та великого гербів України. Помер Василь Кричевський у Венесуелі, його сини теж стали відомими творчими людьми. Серед інших не менш знаменитих українців-художників – Вадим Доброліж з Канади, який розписав український православний собор Святого Іоанна в Едмонтоні, Катерина Кричевська-Росандич із США, чиї роботи було неодноразово відзначено грамотами уряду США «За внесок у розвиток мистецтва».

Є в експозиції музею й книги письменниці Докії Гуменної, колекція писанок Ніни Булавицької. Окремо розповідається про творчі досягнення Ганни Черінь, української дитячої поетеси зі Сполучених Штатів, а також письменників Олеся ГайГоловка з Канади та Божени Коваленко з Австралії.

Найбільшою залою музею є меморіальна зала Сержа Лифаря, де виставлено особисті речі та світлини танцівника. Привертають увагу фотографії Лифаря разом із Шарлем де Голлем, Жоржем Помпіду, Чарлі Чапліном, Евітою Перон. Гордістю експозиції є почесна медаль Сержа Лифаря, вручена танцюристу мером Парижа. Є в музеї окрема зала, присвячена піаністу-віртуозу Володимиру Горовицю, який також народився в Києві, а згодом прославив Україну в усьому світі. Інша зала Музею культурної спадщини повністю відображає історію Печерська – одного з центральних районів Києва.

Напевно відомо, що в еміграції вельми популярний український театр, тому співробітники музею не оминули увагою й цю царину мистецтва. Відвідувачі можуть переглянути фотоматеріали про українські театральні колективи із США, Франції, Австралії. Є тут і документи, які розповідають про Український жіночий оркестр мандолін з Канади, театр «Слово» з Нью-Йорка, Український театр у Парижі, створений Наталією Пилипенко.

День сьогоднішній

– Незважаючи на досить вагому й об’ємну постійну експозицію, – зазначає Михайло Сичов, – наш музей також організовує персональні та тематичні виставки. Так, одними з останніх стали презентації робіт Степана Ярового й Ганни Павлюк. Не лишилася поза увагою експозиція «Українське життя в поштових листівках» тощо…

Довідка «Вечірки»

Графік роботи музею: 10:00-17:00, вихідний – п’ятниця.

Вартість квитків: для дорослих – 5 грн, для школярів – 3 грн, для студентів – 4 грн.

Адреса: вул. Московська, 40-б (ст. метро «Печерська»).