Важливий трофей

 

Ішов п’ятий місяць Вітчизняної війни 1812 року. Ще півроку тому Наполеон перебував на вершині могутності, а тепер відступав під ударами російських військ від Смоленська до Орші. Біля Красного, де він зупинив війська, щоб об’єднатися зі своїм ар’єргардом (корпусами маршалів Даву й Нея), зчинився запеклий чотириденний бій. Тут Кутузов вирішив розбити ворожу армію, скориставшись її розпорошеністю. П’ятого листопада 1812 року росіяни з трьох боків атакували французів. Але на одному з напрямків атаки (коло села Добре) французи перейшли в контратаку, змусивши росіян відступити. 

Цієї ж миті батальйон лейб-гвардії Фінляндського полку на чолі з командиром – штабс-капітаном Сергієм Байковим (біля батальйон діяв саме в районі села Добре), кинувся на ворога та, відтіснивши його, став переслідувати. На допомогу Байкову підійшли ще два батальйони цього самого полку й одразу розпочали багнетну атаку. Проте французи чинили шалений опір. Тоді Байков з трьома ротами гвардійців обійшов село та несподіваною атакою з тилу повністю розгромив контратакуючі французькі підрозділи, захопивши при цьому в полон 355 ворожих солдатів та офіцерів, 8 гармат і чималий обоз. У валці знайшли маршальський жезл та орден «Почесного легіону» І ступеня маршала Даву, а також частину приватної канцелярії Наполеона. Про ці важливі трофеї Байков доповів Кутузову. Головнокомандувач, високо оцінивши героїзм, ініціативу й винахідливість молодого командира, наказав Байкову особисто відвезти маршальський жезл Даву до Петербурга царю. 

14 листопада 1812 року в Зимовому палаці героя битви під Красним прийняв Олександр I, якому Сергій передав донесення Кутузова про цей бій і маршальський жезл Даву. Розчулений імператор, знявши із себе власний орден Святого Георгія, прикріпив його на грудях героя, привітав його з чином капітана, подарував 100 червонців, а маршальський жезл Даву наказав передати на зберігання до Казанського собору…

 

Улюблений Київ

 

А як же доля привела Байкова до Києва? Народився він у 80-х роках XVIII століття в родині офіцера. Після закінчення 1806 року привілейованого Першого кадетського корпусу розпочав офіцерську службу прапорщиком у лейб-гвардії Фінляндського полку. Ще до війни 1812 року Сергій неодноразово брав участь у боях з наполеонівською армією. Зокрема, за героїзм, виявлений у битві під Фрідландом, його нагородили почесною золотою зброєю «За хоробрість». У славетний «день Бородіна» він став кавалером ордена Святої Анни з діамантами, а за звитяжну участь у численних боях у Європі (під час переможного наступу російської армії) його зробили кавалером особливо почесної офіцерської нагороди – ордена Святого Володимира IV ступеня з бантом. 

Після війни Байков не припинив служити, успішно командуючи 43-м Єгерським полком. Під час інспекції військ 1817 року полк полковника Сергія Байкова був визнаний одним із найкращих в армії. Відзначився він і під час російсько-турецької війни 1828-1829 років. У цей період в одному із запеклих боїв Сергія було тяжко поранено в голову, і півроку він лікувався в Київському госпіталі. Отоді й припав йому Київ до душі. Після одужання Байков знову подався на фронт. Командуючи бригадою, він прославився в битвах за фортеці Силістрія та Шумла, за що одержав орден Святого Володимира III ступеня та чин генерал-майора.

 

Після війни

 

Війна закінчилася. Генерал Байков вийшов у відставку й назавжди оселився в Києві. Мешкав він у власному будинку на Печерську, а за річкою Либідь купив земельну ділянку між кладовищем та урочищем Протасів Яр (у районі нинішньої трикотажної фабрики). За його ім’ям ця місцина дістала назву «хутір Байкова». Означення «Байковий» поширилося на навколишню місцевість. Розташовану поруч гору найменували Байковою горою, Байковим нарекли й кладовище на ній, а також міст дорогою до цвинтаря та глибокий яр неподалік. Вулиця, яка розділила кладовище на старе й нове, пізніше була названа Байковою, як і місце колишніх народних гулянь – Байковий гай. 

Помер Сергій Байков 19 червня 1848 року. За наказом Миколи I, землі, що йому належали, було передано Військово-інженерному відомству. Сьогодні в Києві з назв, пов’язаних з генералом Сергієм Васильовичем Байковим, залишилося чотири: вулиця, гора, яр та кладовище. 

Але на цвинтарі, названому його ім’ям, немає його могили. Поховали Байкова там, де він помер, – у Петербурзі.