Потрапили з сином саме на цю екскурсію, можна сказати, випадково — планували Межигір’я, на яке не набралась група. Вирішили не розтрачувати екскурсійного настрою — і пішли на «Дворики Києва».
Чесно кажучи, не була налаштована на щось дуже вже цікаве — бо, ну що, скажіть, можна «висмоктати» з досить звичайних київських двориків? Не Одесса ж, врешті-решт))
Помилялась! По-перше, Олександр дуже старанно підійшов до збору матеріалу. Причому не лише про самі будинки й двори — а й взагалі про історію Києва у період кінця 19-го / початку 20-го століть. Видно, що інформація і фото не просто нагуглені — а чимало часу проведено також в архівах та бібліотеках.
Окрім того, Олександр виявився ще й дуже хорошим оповідачем,— а коли людина сама горить і захоплена темою, про яку розповідає, це мимоволі затягує й слухачів))

Цікаво було навіть моєму малому — хоча підлітка 15 років, який абсолютно не цікавиться архітектурою чи історією, захопити такою програмою не так просто. Не скажу, що він був в повному захваті — але абсолютно нормально, стійко і без «заскоків» по дисципліні витримав 3 години. Навіть потім питання мені задавав. Хоча найбільшим враженням для нього все одно залишився активний мужичок напідпитку, який в одному з двориків намагався долучитись до екскурсії і розповісти пікантну історію про чиюсь коханку))

Група була досить велика — осіб 25, не менше. Невдоволених або незацікавлених я не помітила. Слухали всі, було цікаво, задавали запитання, додавали свою інфу, жартували. До речі, незважаючи на велику групу, чути Олександра було чудово — чітка дикція, рівний дзвінкий голос.

Якщо б екскурсія була б ще й українською — взагалі було б чудово))
Отакі враження))