Що і як робили козаки у поході та на дозвіллі? Як стежили за собою та своїми речами? Яка символіка та обрядовість супроводжувала козака протягом усього нелегкого життя? Про все це – просто, по-козацькому, у негрубій, але місткій книжці.
…Сховавшись під час раптового нападу у швидко розгорнутому таборі, відстрілюватиметесь од ворога з самопалу. Зате увечері після бою тішитиметеся слуханням кобзи і грою у кості. За кілька сторінок знайдете себе перед татарським кавником із запорізькою керамічною люлькою. А потім… Гей, панове-товариство, вперед у наше XVII століття!
Споглядання й читання не залишать байдужим нікого. Яскраві ілюстрації займають більшу частину книжки; всі деталі одягу, зброї та спорядження відтворені якісно і точно. Кожна йде у парі з описом, де неодмінно трапляться цікаві деталі. Гармонійне розміщення ілюстрацій та тексту на сторінках якнайкраще сприяє засвоєнню змісту. Тут відсутні надокучливі важкі абзаци розумності. Це ніби легка пізнавальна розмова. Водночас за нехитрими реченнями стоїть висока історична коректність, вміння розказати захопливо, але й не пересмикнути у той чи інший бік непростої правди. Погодьтесь, це буває нечасто.
На сторінках книжки постає не моноетнічний образ (чи ідеал?) старої України, а картина більш строката та набагато цікавіша і різнобарвніша. Тут немає чіткого образу ворога: поляка чи татарина. З одного боку, це відображає сучасні прагнення з написання нового підручника з історії України, що долав би жорсткі рамки класичного національного наративу і відповідав би ідеалам полікультурності та толерантності. З іншого боку, це ближче до дійсності XVII століття, коли татарин легко з ворога ставав другом, а шляхтич був ближчий козакові, ніж селянин.
Видання може стати підручником, так би мовити, «коротким вступним курсом» для любителів історії та всіх, кому небайдужа наша минувшина. Адже автори книги – справжні історичні реконструктори. А вони, певне, знають навіть більше, ніж науковці-теоретики.