Піонер київської біржі 

Народився Микола Григорович Хряков у грудні 1829 року. Походив він із селян, що вибилися в купці; його батько вів скромну комерцію в Рильську Курської губернії, неподалік нинішнього кордону України. Здобувши освіту в Льговському училищі, молодий Микола сам став підприємцем і в 1850-му прибув до Києва, щоб налагодити постачання цукру з Південно-Західного краю до Москви та Петербурга. З часом Микола Хряков був зарахований до київського купецтва, з 1862 року перебував у першій гільдії. Незабаром, у 1863-му, його ввели до складу облікового комітету київської контори Державного банку. Це була перша офіційна посада підприємця Хрякова. 

Микола Григорович увійшов до численної спільноти цукрозаводчиків Південно-Західного краю. За його активної участі були створені акціонерні товариства Кашперівського цукрового заводу в Київській губернії, Северинівського та Степанівського заводів на Поділлі. Але купець цим не обмежився. З бездоганною інтуїцією він обирав для застосування своїх комерційних здібностей дедалі нові галузі. Насамперед, Хряков назавжди лишиться в анналах київського підприємництва як піонер місцевої біржі світового зразка. Саме його 1869 року обрали першим головою Київського біржового комітету. Ба більше, ще раніше він першим поставив свій підпис у «Списку осіб, які виявили бажання увійти до складу Київського Біржового Товариства». У цьому статусі Микола Хряков став, по суті, повноважним представником регіонального бізнесу перед місцевою владою та урядом. На чолі біржової справи в Києві він залишався до кінця життя. 

Оскільки біржова діяльність допомагає орієнтуватися в нюансах пропозиції й попиту, Микола Григорович чудово відчував ринкову кон’юнктуру та вдало вибирав момент для створення нових і нових підприємств. 

Переворот у місцевому споживанні пива 

Саме це сприяло заснуванню в місті великого заводу для виготовлення пива за європейськими технологіями. Хряков особисто купив для нього на вулиці Кирилівській, 43 (тепер Фрунзе, 41) простору садибу, де раніше був ливарний завод купців Дехтерьових. Створивши разом з купцем Карлом Вейсе та негоціантами швейцарського походження Гавриїлом і Фрідріхом Єнні акціонерне Товариство Київського пивоварного заводу, статут якого був затверджений у травні 1873-го, Микола Хряков узяв на себе керівництво касовими операціями, підготовку матеріалів, наймання персоналу та спостереження за будовами на заводі. Його компаньйон Гавриїл Єнні, котрий відповідав за технічні питання, залучив до справи енергійного професіонала – інженера-технолога Олексія Термена. Той запросив з Петербурга молодого архітектора Володимира Ніколаєва, майбутнього корифея київського зодчества, який дебютував на берегах Дніпра саме будівництвом нових корпусів пивоварного заводу. У листопаді 1873 року вже було зведено комплекс основних промислових будівель, і підприємство почало працювати. До складу комплексу ввійшли варильня (для неї була використана наявна цегляна промислова споруда середини XIX століття), солодовня, машинне відділення, розливна, склади тощо. Обладнання замовили переважно на заводі компанії «Шкода» (м.Пльзень). Надалі ще не раз здійснювалися реконструкції виробничих корпусів і робилися прибудови до них. 

Станом на кінець позаминулого століття на пивоварному заводі Товариства працювали близько 100 робітників. Сумарна продуктивність становила понад 400 тисяч рублів на рік. Підприємство створило мережу складів і пунктів збуту не тільки в Києві, а й в Одесі, Бердичеві та інших містах, а також на залізничних станціях. На Хрещатику діяв фірмовий пивбар. Якість товару заслуговувала на високу оцінку. На Київській сільськогосподарській і промисловій виставці 1897 року Товариство Київського пивоварного заводу було нагороджене золотою медаллю. Завод Товариства, на відміну від раніше існуючих у Києві пивоварних підприємств, використовував тільки вищі гатунки ячменю й хмелю. У міру надходження продукції заводу на ринок було, по суті, здійснено переворот у місцевому споживанні пива. З одного боку, кияни відчули різницю між першосортним «баварським» пивом заводу. 

Товариства та досить сумнівними напоями інших виробників. З іншого боку, уперше в нашому місті набуло поширення світле пиво за чеськими рецептами (його так і називали «чеське»). Для розширення ринку завод випускав, окрім першосортного «баварського», ще й пиво другого гатунку, яке було трохи дешевшим, але теж задовольняло прискіпливі вимоги містян. 

Ще одне поважне підприємство Микола Хряков організував неподалік, на вулиці Оленівській. Там 1889 року він придбав невеликий млин з дерев’яними будівлями та за короткий час перетворив його на один з найзначніших у Києві борошномельних закладів. У 1889–1890 роках було споруджено новий цегляний корпус млина, де старозавітні постави з жорнами поступилися місцем більш сучасним вальцьовим конструкціям. Устаткуванню надавала руху парова машина. Річний перемел наприкінці XIX століття сягав 900 тисяч пудів жита. 

Значний домовласник 

Окрім цих та інших промислових закладів у Києві й за його межами, Хряков виявив себе як значний домовласник. Найбільшою спорудою, зведеною на його замовлення, став прибутковий будинок на розі Бібіковського бульвару та Ново-Єлизаветинської вулиці (тепер бульвар Тараса Шевченка, 9/28, ріг Пушкінської). Проект забудови ділянки 1875 року підготував академік архітектури Олександр Гросс. Фасад великого наріжного корпусу набув ренесансно-барокового вигляду, службові флігелі з боку двору нагадували романсько-готичні будови. Сам купець мешкав тут протягом деякого часу, а 1890-го став господарем іншої київської резиденції на затишній вулиці Великій Підвальній (Яросла-вів Вал), 17. Знаний київський зодчий Олександр Шіле спроектував для нього будівлю, стримано оформлену в манері «нео-грек». У будинку на Ярославовому Валу знайшлося місце і для нової квартири власника, і для контор деяких його підприємств. 

Солідна нерухомість забезпечила Миколі Хрякову перевагу на виборах до місцевих представницьких органів. Ще в 1860-х роках його хотіли зробити міським головою, а 1871-го він став гласним першого складу Київської думи після реформи місцевого самоврядування. Потім Хрякова навіть обрали членом міської управи, але надалі він раз у раз полишав муніципальні справи, оскільки на перший план виходили підприємницькі клопоти. Утім, громадські питання непокоїли бізнесмена незалежно від займаних посад. Він завжди відзначався чуйністю, що виявлялася за різних обставин. Так, професор-юрист Олександр Кістяківський у своєму щоденнику зазначав, що Микола Хряков разом з меценатом Василем Симиренком матеріально підтримував під час тяжкої хвороби етнографа і правника Павла Чубинського, усім відомого тепер автора слів національного Гімну «Ще не вмерла Україна». 

Спонсор академії 

Віруючий християнин, Хряков пожертвував не одну сотню рублів на будівництво та благоустрій храмів, таких як Володимирський собор або парафіяльна Йорданська церква поблизу пивоварного заводу. Була в нього й постійна посада для добрих справ. 1865 року ректор Київської духовної академії архімандрит Філарет запропонував купцеві першої гільдії Миколі Хрякову обійняти вакантну посаду почесного охоронця з економічної частини. Бізнесмен одразу відповів офіційною письмовою згодою. У листопаді того самого року його призначення затвердив Святіший Синод, і Микола Григорович став, за нинішніми поняттями, спонсором академії. За корисну діяльність Хрякова відзначили численними орденами й медалями. 1896 року цар Микола II, відвідавши Київ та ознайомившись із успіхами тутешнього економічного життя, нагородив голову біржового комітету зіркою ордена Св. Станіслава 1-го ступеня. Значно раніше, у 1875-му, Миколі Хрякову було надане почесне звання комерції радника. Про нього писали, що Хряков «здобув собі загальну повагу як у місцевих сферах, так і серед багатьох вищих державних діячів, які знали його особисто». 

Наприкінці позаминулого століття Микола Хряков, котрий уже розміняв восьмий десяток, був іще сповненим сил і задумів. Його жваво цікавили нові перспективи залізничного транспорту, якому він завжди приділяв пильну увагу. Але навесні 1900 року бізнесмен несподівано підхопив застуду, і внаслідок її ускладнення 15 (28) травня його не стало. Покійного мільйонера поховали на престижному некрополі біля Аскольдової могили. Його статки перейшли до спадкоємців – сина й дочок. 

Як відомо, цвинтар на Аскольдовій могилі в 1930-х роках було знищено, і могила Миколи Хрякова при цьому безслідно зникла. Але найважливіші справи, затіяні з легкої руки бізнесмена, надовго його пережили. Зокрема, у Києві за останні десятиліття відродилася біржова справа. Колишній млин Хрякова все ще переробляє зерно. Садибу на розі вулиць Оленівської та Костянтинівської сьогодні забудовано величезними корпусами підприємства «Київмлин», але колишня будівля вальцьового млина збереглася як виробниче приміщення. Донині існують колишні прибуткові будинки Хрякова на бульварі та на Ярославовому Валу (щоправда, обидва в радянський період були надбудовані). Нарешті, колишній Київський пивоварний завод, тепер відомий як «Пивзавод на Подолі», донедавна виробляв пиво у стародавніх корпусах. Він досі залишався єдиним з дореволюційних пивоварних підприємств Києва, що не змінило спеціалізації. І хотілось би сподіватися, що руйнівна доля омине цю цікаву пам’ятку підприємництва й архітектури, лишивши шанс на її відродження.