Іван Григорович-Барський спробував себе в архітектурі уже в зрілі роки. До того служив у магістраті. Одружився, налагоджував сімейний побут (мав 15 дітей!). А потім, пройшовши виучку на будовах інших архітекторів, приступив до самостійної творчості. Стислий перелік його архітектурного спадку міститься в начерку епітафії. Розпочинається він з водогону. У 1748 — 1749 роках Григорович-Барський спорудив на Подолі водопровідну мережу. Частиною цієї мережі був фонтан-запобіжник, над яким звели вишуканий цегляний павільйон. На даху поставили статую апостола Андрія. Вода витікала з посудини, яку тримав ангел. Уже на початку XIX століття ангел поступився місцем Самсону, який роздирає пащу левові. Фонтан “Самсон” знищено в 1930-х роках і відновлено в 1982-му.

Одночасно з фонтаном архітектор займався перебудовою Кирилівського монастиря на тодішній околиці Києва. Наново декорував старовинний храм, поставив огорожу з брамами і спорудив прекрасну триярусну дзвіницю з невеликою церквою в другому ярусі. На жаль, ні брами, ні дзвіниця не збереглися. Немає нині й монументальної дзвіниці Петропавловської церкви на сучасній вулиці Притиско-Микільській, як і дзвіниці Успенської церкви на Контрактовій площі.

З будівель Григоровича-Барського дожили до наших часів Покровська церква (1766) на однойменній вулиці, Набережно-Микільська (1772 — 1775) на вулиці Григорія Сковороди. Зберігся, хоча й дуже перебудований, “міський магазин” — колишній хлібний склад на Братській, 2. Одна із останніх його робіт — реконструкція Малої Софії (нинішня трапезна) Софійського монастиря.

Помер Іван Григорович Григорович-Барський 10 вересня 1791 року — так записав у своєму щоденнику його син Олександр, хоча довідкові видання зазвичай указують іншу дату — 1785 рік. Мабуть, біографи покладаються на написану самим Григоровичем епітафію, де вказано рік і місяць, а замість числа — прочерк.

“Зде положено тіло киевского міщанина райцы Івана Григоровича-Барського (брата родного монаха Василія Григоровича-Барського, странствовавшего по разным землям й святым местам й описавшего в книгу все виденное), сей же брат его трудившийся в разных сооружениях, воду провел в различніе места, в городе сем от различных источников спод гор, а потом строил камения церкви, колокольні і покои. Первую зділав у Кириловским монастирі, звоницею, й брамою й погребами. Церков Покровскую й Набережно-Никольскую. У Козельці церков штукатуриею украшал й тынковал, й колокольню вновь построил у Золотоношском Красногорскім монастирі, церков, колокольні у Петропавловском монастирі, у Соборноуспенском монастирі з церквою, еще магазейн городской, й гостиной дом, жилые покои греческому монастиру й Юрию Дранчеву, реперовав (реставрував) Воскресенскую й Успенскую, у Межигорському монастирі келій, а сего 1785 умре, зде погребен… мая числа которому будет вечное упокоение”.

А ось останнє свідоцтво: 
“… Погребен священиком І. Сементовським соборне по чину християнському… років 78”. 
Це запис від 11 вересня 1791 року в метричному церковному зошиті.

Івана Григоровича-Барського поховано на Подолі, біля відбудованої ним церкви Богородиці Пирогощі. Точно місце його могили не встановлено.