Згідно з найранішим староруським літописом “Повістю врем’яних літ”, Ольга походила із Пскова. В “Житії святої великої княгині Ольги” уточнюється, що народилася вона в селі Вибутах Псковської землі, за 12 кілометрів від Пскова вище по річці Великій. Імена батьків Ольги не збереглися, відповідно до “Житія…”, вони були незнатного роду, “від мови варяжска”. Болгарські історики висували версію про болгарське коріння княгині, посилаючись переважно на повідомлення “Нового Володимирського літописця” (“Ігоря ж ожени [Олег] въ Болгарех’, поятъ же за нього княжну Ольгу”) і переклавши стародавню назву Плеськов не як Псков, але як Плиска — болгарська столиця тих часів.
За “Повістю врем’яних літ”, Олег Віщий одружував Ігоря Рюриковича, котрий почав самостійно правити з 912-го, з Ольгою в 903-му. Дату цю беруть під сумнів, оскільки, відповідно до Іпатіївського списку тієї ж “Повісті”, їхній син Святослав народився тільки 942 року. Статечна книга (друга половина XVI століття) містить легенду про випадкову зустріч Ольги з князем на переправі під Псковом. Він полював у тамтешніх землях. Перевізником його була юна дівчина, вбрана в чоловічий одяг. Ігор негайно ж “разгореся бажанням”, проте дістав у відповідь: “Навіщо бентежиш мене, княже, нескромними словами? Хай я молода і незнатна, і одна тут, але знай: ліпше для мене кинутися в річку, ніж стерпіти наругу”. Про те знайомство Ігор пригадав, коли настав час шукати наречену, і послав Олега по ту, котру покохав, не бажаючи іншої дружини. Ім’я Ольги згадується тільки через 40 літ після весілля, в російсько-візантійському договорі 944 року.

Згідно з літописом, 945-го князь Ігор гине від рук древлян після кількаразового стягування з них данини. Святославові тоді було тільки три роки, тому фактичним правителем Київської Русі в 945-му стала Ольга. Дружина Ігоря підкорялася їй, визнавши представником законного спадкоємця престолу. Рішучі дії княгині щодо древлян також схилили воїнів на її бік.

Древляни після вбивства Ігоря прислали до його вдови Ольги сватів — покликали заміж за свого князя Мала. Княгиня послідовно розправилася із старійшинами роду, а потім підкорила й народ. Староруський літописець детально описує помсту Ольги за смерть чоловіка. Мстила довго й жорстоко: вбила сватів і відправила криваву тризну на місці загибелі Ігоря. Найвідоміша історія така.

946 року Ольга вийшла з військом у похід на древлян. За Новгородським літописом, київська дружина перемогла древлян у бою. Ольга пройшла древлянською землею, встановила данину й податки, після чого повернулася до Києва. У “Повісті врем’яних літ” є врізка в текст про взяття древлянскої столиці Іськоростеня. Після безуспішної облоги протягом літа Ольга спалила місто, прив’язавши до птахів вогонь. Частину захисників Іськоростеня вбили, інші підкорилися. Справедливості ради треба нагадати: схожу легенду про спалювання міста за допомогою птахів описали скальд Сноррі Стурлусон і Саксон Граматик в компіляції усних данських переказів про подвиги вікінгів.

Після розправи з древлянами офіційно Ольга правила Київською Руссю до повноліття Святослава, але й після цього вона фактично залишалася очільником держави, оскільки її син багато часу проводив у військових походах.
Княгиня Ольга поклала початок кам’яному містобудуванню на Русі (перші кам’яні споруди Києва — міський палац і заміський терем Ольги), з увагою ставилася до впорядкування підвладних Києву земель — Новгородських, Псковських, Чернігівських і т. ін.

Княгиня Ольга першою серед правителів Київської Русі прийняла хрещення. Дата і обставини хрещення невідомі. За літописом, це відбулося 955 року в Константинополі: “І було наречено їй в хрещенні ім’я Олена, як і стародавній цариці — матері Костянтина Великого”. “Повість врем’яних літ” і “Житіє…” прикрашають обставини прийняття нею віри християнської історією про те, як мудра слов’янка перехитрувала візантійського царя. Той, подивувавшись її розуму і красі, захотів узяти Ольгу заміж, та княгиня відкинула домагання: мовляв, не личить християнам до язичників свататися. Тоді буцімто й охрестили її цар із патріархом. Коли ж цар знову почав домагатися руки княгині, сказала, що тепер вона доводиться йому хрещеною дочкою. Можновладець щедро обдарував похресницю й відпустив додому.

У 969 році Ольгу поховали за християнським обрядом, а 1007-го внук князь Володимир Хреститель переніс мощі святих, у тому числі й княгині Ольги, в засновану ним церкву Святої Богородиці в Києві. За описом “Житія…” і свідченням ченця Іакова, тіло блаженної княгині збереглося від тліну.

Швидше за все, в часи князювання Володимира княгиню Ольгу почали вшановувати як святу. Про це свідчать перенесення її мощей у храм і опис чудес ченця Іакова в XI столітті. З того часу День пам’яті святої Ольги (Олени) відзначають 11 липня (за старим стилем). 1547 року княгиню Ольгу зараховано до рівноапостольних святих. Такої честі удостоїлися ще тільки п’ять жінок у християнській історії (Марія Магдалина, першомученица Фекла, мучениця Апфія, цариця Олена й грузинська просвітниця Ніна).