Мені подобається розбирати ці еклектичні нашарування, чекаючи транспорту чи часу запланованої зустрічі. Папір пошматований вітром і руками перехожих, літери розмиті, а зображення проступають одне крізь інше, як справжні палімпсести. Цифри на відривних клаптиках, імена і адреси, які так важко поєднати з якоюсь конкретною інформацією, подібні на загадкові руни чи може заклинання : якщо обереш правильне, своє, і зателефонуєш за потрібним номером, назвавши потрібне ім’я – буде тобі щастя у вигляді давно шуканого житла чи омріяного цуценяти, або ж цікавого фільму чи захоплюючого концерту. Якщо шар за шаром розібрати накопичення цих афіш і оголошень бодай на одному паркані, можна одержати чи не найповнішу картину життя Києва за останні кілька років – яку музику слухали кияни, яке житло чи склади продавали і орендували, в яких клубах були найцікавіші вечірки, які саме клініки і центри краси потребували реклами і ще багато інших, цікавих і можна сказати приватних подробиць міста. Багато хто використовує такі накопичення оголошень замість газет – на зупинках, наприклад, біля них завжди скупчується народ – без жодної потреби, просто так, щоб подивитися, що відбувається у найближчому світі. За мотивами цих написів можна було б складати вірші чи оповіді – бо накопичуючись з роками, слова і зображення поєднуються вже в зовсім неконтрольований авторами афіш і оголошень спосіб. І якщо визначити принцип, за яким складати ці слова у речення, то можна одержати чи не найцікавіші історії про місто, створені і розказані ним самим.


З найвищої гори над Дніпром, з дев’ятої колії Залізничного Вокзалу, з вікна будь-якої вулиці, з найменшої кав’ярні … Звідки завгодно – Погляд на Місто, щодня, о 23:15 на Радіо Київ