Літа молодії… 
Читаючи праці анатома, гістолога і лікаря, завідувача кафедри анатомії Київського університету з 1868 по 1890 р. Володимира Беца, науковці і понині захоплюютья тим, як цей блискучий дослідник, озброєний лише світловим мікроскопом, зумів силою таланту, працелюбності і наукового передбачення закласти основи цитоархітектоніки кори головного мозку, відкрити гігантські пірамідні клітини і закласти фундамент вчення про тонку будову головного і спинного мозку людини і тварин.

Народився Володимир Бец 26 квітня 1834 року в українській родині в селі Татарівщині, неподалік міста Остер Чернігівської губернії. Його батьки – маломаєтні дворяни, вихідці з Полтавської губернії, придбали невеликий маєток “Бицовка”, де й промайнули дитячі роки Володі. Село знаходилось неподалік Десни: широкі заливні луки, багато озер з білосніжним і якраво-жовтим лататтям на водній поверхні, недалеко – густий таємничий ліс –цей світ оточував Беца в дитячі роки. Любов до природи, незвичайна цікавість до суті всього живого, прагнення проникнути в його таємниці збереглась на все життя. Через це у своїх наукових працях Бец проявив себе не лише чудовим анатомом, але і дослідником із широким біологічним кругозором.

Початкову освіту юнак одержав у народній школі, під керівництвом учителя Івана Малевського, колишнього викладача математики Кременчуцького ліцею, що прищепив вихованцям любов до рідної землі. Навчався хлопець добре, любив хімію і математику і після закінчення школи його направили спочатку в Ніжинську гімназію, а потім у 2-гу Київську гімназію, яку він успішно закінчив 1853 року. 

Життєві університети… 
Далі Володимир продовжує освіту на медичному факультеті Київського університету. Прагнення до вивчення біологічних наук, особливо тіла людини, пізнання його будови визначило його життєвий і науковий шлях. З перших днів навчання на медичному факультеті Бец з головою поринув у вивчення нових для нього наук. Особливо його вабила анатомія, якій він віддає весь свій вільний час. Старанням, незвичайними здібностями і успіхами у вивченні анатомії людини він звернув на себе увагу завідувача кафедри професора Олександра Петровича Вальтера – одного з організаторів викладання анатомії на кафедрі Київського університету. Під його керівництвом молодий студент часто залишається препарувати в анатомічному театрі університету.

В студентські роки Бец опублікував дві самостійні наукові праці: “Про помилки хімічного діагнозу”, яка починалася словами: “Хто правильно діагностує, той правильно лікує” (в цій праці молодий науковець звертає увагу на значення мікроскопічного методу досліджень) та “Декілька слів про тифозний процес і лікування тифу алкоголем”. По закінченні університету у 1860 році з відзнакою Бец за клопотанням професора Вальтера лишається на кафедрі анатомії на посаді помічника прозектора – лікаря-паталогоанатома і багато препарує. 
З травня 1861 року по вересень 1862 року В.О. Бец знаходився у закордонному науковому відрядженні. Відень, Гейдельберг, Вюрцбург – міста, в університетах яких проходив студії молодий вчений у вчених К. Людвіга (фізіолог), Г. Кірхгофа (фізик), Р. Келлікера (гістолог, ембріолог), Г. Гельмгольца (фізик, математик, фізіолог, гістолог), до яких тягнулася талановита молодь з усього світу.

Придивімось до фаху відомих вчених, у яких вчився Бец – фізіолог, фізик, гістолог, ембріолог, математик, психолог. І це не випадково – вони надали йому широти світогляду і сміливості суджень в майбутніх наукових дослідженнях. Бец в закордонних відрядженнях мало працював в анатомічних театрах, тому що знання з анатомії, отримані завдяки школі М.І. Пирогова, О.П. Вальтера, дали міцну анатомічну базу вихованцю Київського університету. Бец, займаючись анатомією, на все життя усвідомив, що ця наука не повинна бути суто морфологічною. Пізніше він неодноразово підкреслював, що для розуміння і вичення будови тіла необхідні міцні знання з фізики, хімії, математики, зоології, і навіть історії та географії. Свого кредо вчений притримувався все життя.

В лабораторії відомого віденського фізіолога професора К. Людвіга Володимир Олексійович почав збирати і науково опрацьовувати матеріал про особливості кровообігу в печінці, що завершилося захистом дисертації “Про механізм кровообігу в печінці” (1863) з присвоєнням вченого ступеня доктора мед. наук. Його обирають за конкурсом на посаду прозектора кафедри анатомії медичного факультету Київського університету. Завдяки глибоким знанням і вмінню ділитися ними з іншими, йому з 1864 по 1867 рр. доручають читати студентам лекції з анатомії та гістології. Захоплення мікроскопічною анатомією настільки глибоке, що у 1864 році він друкує працю “Декілька зауважень до мікроскопічної будови наднирників”, де вперше в світі описує будову наднирників і вказує їх важливе значення в життєдіяльності людини. 

Вільний політ… 
Але ще з часів закордонних студій його вабить до себе таїна головного мозку. 1867 року він публікує одну з перших праць з цього питання “Про гіпсові зліпки мозку”. Виготовлення препаратів мозку вимагало не лише детального знання, а великої праці, терпіння, наполегливості і віртуозної техніки.

Вчений усвідомлює: “Які б не були хороші схеми, на чому б вони не грунтувались, але вони показують тільки ідеї авторів про розміщення звивин у вигляді загальних принципів; дуже важливі деталі вислизають… Між тим, індивідуальності в науці теж важливі, важливі навіть винятки, аномалії, інколи вони допомагають зробити висновок загального принципу”. Сьогодні важко повірити, що вчений мав у своєму арсеналі лише ніж і далеко не досконалий світловий мікроскоп. Все робив своїми руками, був винахідником і неперевершеним тех.ніком, сам запропонував конструкцію ножів для виготовлення зрізів мозку, а також апарат для дозування товщини зрізів і цілий ряд пристроїв, за які у наш час одержав би серію патентів. Запропонований спосіб виготовлення гіпсових зліпків дав змогу Бецу одержати детальну картину топографії звивин півкуль мозку, що увійшла до всіх підручників з анатомії. Результат його наукових праць щодо будови півкуль головного мозку –найвизначніший набуток вченого, втілено в праці “Анатомія поверхні мозку” (1883 рік). 
В той час вивчення анатомії стикалося з великими труднощами. З релігійних міркувань натуральні препарати мозку публічно не демонстрували, і люди, зокрема й студенти, навіть не мали уявлення, як він виглядає. Тому Бец гаряче обстоював анатомію в публікаціях і лекціях. Цікава цитата з його лекцій: “В часи глибокої древності, під впливом вірувань у переселення душ, розвинутих в давньому Єгипті, анатомія виникла спочатку в касті жерців, як знавців технічних прийомів бальзамування тіл. Анатомія з’явилася, мабуть, разом з релігією, як необхідний атрибут останньої”…

Наведемо деякі думки вченого з цього приводу: “… дослідники мозку звертають увагу переважно на його гістологію,…. потрібно вважати не менш важливим і вивчення будови мозку, як органа, що складається з різних частин, певним чином пов’язаних між собою, тобто топографію мозку”. Також “відсутність точної анатомії мозку походить від відсутності методу дослідження, такого методу, який би поєднував зручності дослідження неозброєним оком і досліджень під мікроскопом”. Або: „Антропологія буде доти страждати на відсутність наукової точності і скептиками вважатиметься химерою, доки анатомія мозку не стане загальнодоступною. Психіатр, тлумачачи змінену кількість, колір, вагу мозку і інші його відмінності, доти не дійде до якихось висновків, доки анатом не вкаже йому шлях, де йому шукати, що і яким чином”. 

Вивчення мікроскопічної будови кори головного мозку і тонкої структури його кори принесло київському професору світову славу. Володимир Олексійович напрацював оригінальну методику ущільнення мозку та забарвлення нервових клітин, що дозволило йому зробити унікальні гістологічні препарати, систематизовано вивчити рельєф півкуль великого мозку та встановити закономірності цитоархітектоніки кори. Застосувавши цю методику, Бец виготовив гіпсові зліпки головного мозку з натури, наніс на них лінії, які вказували не тільки напрямок зроблених ним мікроскопічних зрізів, а й межі окремих цитоархітектонічних ділянок. Це дозволило вченому точно визначити співвідношення особливостей форми поверхні великого мозку з особливостями мікроскопічної будови і розташування складових його окремих ділянок. 

Вражає талант вченого, виявлений при отриманні тотальних серійних зрізів мозку. За власною методикою вчений робив зрізи товщиною 1/12-1/20 мм через усю півкулю мозку людини. Вони лягли в основу його знаменитої колекції, яку він демонстрував на міжнародних виставках. Бец уперше показав, що кора складається з шарів нервових клітин, і в різних ділянках мозку будова шарів різна. Видати атлас своїх препаратів він не мав змоги. Не дивно, що він приймає пораду професора Брюке і вивчає у Відні фотографію і фототипію. Після кількох років поневірянь у пошуках коштів на видання атласу самотужки організовує в себе на квартирі друкарську справу: було надруковано 30 таблиць Атласу.

Паралельно продовжує наукову працю і в 1884 році публікує знамениту працю “Два центри в кірковому шарі мозку людини”, в якій вміщено матеріали про відкриття в шарі передньої центральної звивини головного мозку так званих гігантських пірамідних клітин. Сьогодні в науці відкриті вченим клітини рухової зони кори головного мозку відомі, як “гігантські пірамідні клітини Беца”. Значення цієї праці в тому, що в ній професор Бец уперше визначив локалізацію і межі рухового центру кори мозку в передній центральній закрутці і чуттєвого центру – в задній центральній. Проведена аналогія в будові функціональних особливостей між центрами передніх і задніх рогів спинного мозку та передньою і задньою звивинами головного мозку – доказ геніального дару наукового передбачення вченого. Детальне вивчення сірої та білої речовини великого мозку, зв’язків між ними, як показав дальший розвиток нейроанатомії, теж пов’язане з дослідженням серій послідовних зрізів через всю півкулю. Вирішення цих задач вперше було визначено архітектонічним методом В.О. Беца.

На з’їзді природознавців і лікарів у Лейпцигу у 1872 році професор К. Людвіг, оглянувши колекцію Беца, запропонував надрукувати атлас малюнків з його препаратів за рахунок Дрезденської академії наук. Але український науковець відмовився, бо мріяв видати атлас на батьківщині. За свої препарати Бец отримав медаль на Всеросійській мануфактурній виставці у Петербурзі в 1870 році та медаль на Всесвітній виставці у Відні в 1873 році, де колекцію було оцінено в 7000 австрійських гульденів. Як щирий патріот рідної землі, Володимир Олексійович відхилив пропозицію, зроблену йому професором В. Бенедиктом, продати колекцію гістологічних препаратів. Цю колекцію Бец подарував кафедрі нормальної анатомії університету, де вона разом з сигнальним єдиним примірником “Атласа человеческого мозга” зберігається і досі. 

Друге дихання… 
Володимир Бец був різнобічно освіченим ученим. Разом з професором історії Володимиром Антоновичем він задумав написати працю в трьох томах “Історичні діячі Південно-Західної Русі в біографіях і портретах”. В першому томі, який вийшов 1883 року, було вміщено портрети Хмельницького, Сагайдачного, інших визначних діячів. Ймовірно, що саме ця праця та розгул реакції в ті часи спричинилися до того, що Бец стає “не в пошані в начальства” університету. У 1884 році під час святкування 50-річного ювілею Київського університету Володимира Олексійовича Беца не обрали почесним професором і не відзначили; на всіх відповідальних посадах працювали німці. І це, незважаючи на те, що його ім’я стало широко знаним і в Росії, і на Заході. Він був обраний “неодмінним членом Імператорського товариства любителів природознавства Росії, членом-кореспондентом Паризького товариства антропологів, уповноваженим членом Лейпцізького етнографічного музею…”, а на батьківщині його ім’я було піддане забуттю.

Однак вчений продовжує систематичні досліження кісткових препаратів музею кафедри і, на посаді виконувача обов’язків завідувача анатомічного театру, в 1884 році видає “Анатомічний театр університету Святого Володимира, 1840-1884 роки”. У книзі науковець розповідає про історію створення Київського анатомічного музею, наводить опис препаратів, які ним були виготовлені для анатомічного театру (лише антропологічна колекція Беца складається зі 149 черепів)… У 1887 році Володимир Бец видає унікальну монографію “Морфологія остеогенезу”, яка і донині слугує джерелом низки найцінніших даних для тих, хто досліджує кістки людини.

В 1890 році завершився черговий термін роботи Беца на посаді завідувача кафедри. Ставлення до нього з боку реакційної чиновницької верхівки Київського університету різко погіршилося, його замовчують, ігнорують, висувають перепони на шляху його ініціатив. В розквіті творчих сил талановитий вчений і педагог, 56-річний професор Бец приймає рішення не подавати документи на новий термін роботи завкафедри анатомії і йде з університету, віддавши йому майже 30 років наукової і педагогічної праці. Він продовжує працювати на посаді консультанта з нервових хвороб у Кирилівській лікарні, згодом на посаді головлікаря Південно-Західної залізниці. На цій посаді він пропрацював до кінця свого життя, продовжував наукові дослідження уже в практичній медицині і опублікував “Очерки мероприятий в эпидемии холеры в 1892 г. по линии Юго-Западных железных дорог”. 

Нащадкам… 
Своєрідним заповітом Беца є слова зі вступу до однієї з останніх наукових публікацій – монографії “Морфологія остеогенезу” (1887): “А тому, кто после меня войдет в двери храма, в котором, по выражению Сильвия “смерть радуется, что и она содействует жизни”, пусть этот очерк будет указанием, что на анатомию можно смотреть не как оконченную описательную или прикладную только науку, имеющую честь служить медицинской практике, а как на знание, в котором “есть многое, Горацио, на свете, что и не снилось нашим мудрецам”. 
Помер Бец 12 жовтня 1894 року від хвороби серця. Могила великого вченого розташована на схилах Дніпра в мальовничому і затишному куточку Видубицького монастиря в кількох кроках від церкви архістратига Михаїла – такою була його передсмертна воля.

У 1968 році з ініціативи Київського міського і обласного наукового товариства анатомів, гістологів і ембріологів на могилі Беца встановлено його погруддя, щоб зберегти образ вченого світової слави для майбутніх поколінь. Життя Володимира Олексійовича Беца є прикладом самовідданого служіння своєму народу, його морально-етичні принципи – зразком істинного патріотизму. Тим нечисленним „юнакам, які обдумують своє життя” в українській медичній науці, його наукові здобутки і життєвий шлях хай стануть дороговказом.