1863 року до Києва приїхав молодший брат Соломона Мойсей і відкрив тут тютюнове підприємство під назвою «Бр. Коген».

1871 року Шапшал продав свій пай Соломонові, виїхав до Петербурґа і там створив власне тютюнове виробництво. 1 січня наступного року Соломон Коген, його шурин Мордехай Шишман, Мойсей Коген та їхній земляк Сіма Прік заснували торговий дім «Коген і Шишман». Через чотири роки Соломон став одноосібним власником фірми і переніс виробництво у київський двоповерховий будинок на вулиці Михайлівській.

1874 року київський купець 2-ї гільдії Соломон Коген придбав велику садибу у центрі Києва, яка займала половину кварталу між Хрещатиком і Ново-Єлизаветинською вулицею (нині – Пушкінська). Восени 1881 року він звів на Ново-Єлизаветинській, неподалік від перехрестя з Прорізною, двоповерховий будинок за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. І переніс туди свою фабрику.

Підприємство виробляло паперові гільзи, махорку, плитковий тютюн, сигари, але найбільше – цигарки. Тютюновий лист Соломон закупав теж у караїмів – власників плантацій в околицях Симферополя, Ялти і Сухумі, у долині Кубані, у Греції, Македонії, Малій Азії, Абхазії та Молдові. А у своєму двоповерховому будинку на Хрещатику – на місці нинішньої будівлі Київради, – підприємець розмістив на першому поверсі склад готової продукції та фірмовий магазин, а на другому мешкав з родиною.

Натомість Мойсей Коген купив садибу на протилежному боці Хрещатицької долини – на початку вулиці Лютеранської. І звів там два двоповерхових будинки для своєї фабрики. Санітарна комісія Міської управи заперечувала проти розміщення шкідливого виробництва у центрі міста. Проте фабрикант врешті-решт домігся її дозволу. Пізніше він побудував у садибі ще триповерховий та чотириповерховий будинки і відкрив там склад і тютюновий магазин.

Щоправда, згодом Мойсей все-таки переніс фабрику на околицю міста, спорудивши для неї виробничі корпуси одразу за Галицькою площею (нині – це площа Перемоги).

1885 року обіг капіталу фабрики Соломона Когена становив 650 тис. руб. Вона була найбільшим тютюновим підприємством не лише Києва, а й усієї підросійської України: на ній працював 251 робітник, заробляючи від 20 до 60 руб. на місяць.

Другою у Києві та в Україні була фабрика Мойсея Когена (227 робітників), третьою – підприємство караїмів Ісаака Дурунча та Якова Шишмана (36 робітників). 1887 року Соломон Коген став восьмим серед київських підприємців за величиною чистого прибутку. У 57 років він тяжко захворів і був частково паралізований, проте продовжував керувати підприємством та займатися благодійництвом.

1885 року Соломон Коген заснував у Євпаторії ремісниче училище на 40 учнів, виділивши на це 150 тис. руб. Стільки ж на євпаторійську школу для караїмських дівчат пожертвувала його дружина Есфірь з роду Шишманів.

Для двотисячної караїмської громади Києва Соломон придбав за 35 тис. руб. невелику земельну ділянку на вулиці Ярославів Вал. Половину ділянки він виділив під кенасу (караїмський молитовний дім), для будівництва якої пожертвував ще 80 тис. руб. На другій половині ділянки Соломон збирався спорудити прибутковий будинок як джерело коштів для потреб караїмської громади.

Проект кенаси розробив відомий київський архітектор Владислав Городецький. Підрядна контора Лева Гінзбурґа збудувала її за рік, ще стільки ж тривали оздоблювані роботи.

На спорудження порівняно невеликого одноповерхового будинку у мавританському стилі розмірами 30х14 метрів і висотою 18 м було витрачено загалом півмільйона штук цегли.

Стіни кенаси ззовні та інтер’єри приміщень були оздоблені італійським скульптором Еліо Саля. Для імітації різьблення по каменю та ліпних прикрас він використав новий тоді матеріал – цемент, вироблений заводом «Фор» (одним з його власників був Владислав Городецький). Вікна храму прикрашали кольорові вітражі, він був обладнаний сучасними системами вентиляції, електричного освітлення та парового опалення.

Кенаса була освячена 27 січня 1902 року – вже після смерті Соломона Когена. У своєму заповіті він виділив додаткові кошти на оздоблення храму, пожертвував 6 тис. руб. Маріїнській лікарні громади Червоного Хреста, призначив капітал у 25 тис. руб. для видачі з процентів на нього по тисячі рублів щорічно у посаг нареченим-караїмкам.

Спадкоємцем бездітних Соломона та Есфірі став Мойсей, а після його смерті 1903 року – його старший син, випускник Університету святого Володимира, кандидат комерційних наук Абрам Коген. Через два роки він перетворив фабрику «Соломон Коген» на Акціонерне товариство, яке 1911 року об’єднав із збудованим Мойсеєм підприємством біля Галицької площі.

1913 року фабрики Товариства щоденно виготовляли 2 млн. цигарок. На одному тільки Хрещатику Товариству належали 4 фірмових тютюнових магазина, найбільший з яких займав увесь перший поверх лівого наріжного будинку на початку нинішньої вулиці Владислава Городецького.

Більшовики зруйнували караїмський цвинтар на Звіринці, де був похований Соломон Коген, а також сусідні турецьке та єврейське кладовища. Вони конфіскували всю власність родини Когенів, у тому числі й тютюнову фабрику біля теперішньої площі Перемоги, яка і досі виробляє цигарки.

Більшовики також відібрали у київських караїмів кенасу, згодом позбавивши її мурованої бані. У будинку кенаси перебували установи політпросвіти, Дім народів Сходу, ляльковий театр, кінотеатр «Зоря» та Будинок актора.

А будинки на Хрещатику з колишніми магазинами Когенів були підірвані агентурою НКВС за допомогою заздалегідь закладеної вибухівки у вересні 1941 року, коли німецькі війська увійшли до Києва.

Тепер на місці магазину «Соломон Коген» на південно-західному краю Майдану Незалежності грає на кобзі бронзовий Козак Мамай.