На території садиби Шварцмана стояли особняк, господарські споруди, товарний склад, мануфактурний магазин та контора фірми «Товариство Ісаак Шварцман». Це підприємство, що колись починалося з невеликої крамниці, на той час уже мало мільйонний обіг капіталу і було відомим в Україні продавцем якісних англійських тканин та російських виробів.

31 січня 1866 року у родині Шварцманів народилася перша дитина. Хлопчика назвали Ієгудою. Згодом він навчався у щойно заснованій Третій гімназії, яка розміщувалася на протилежному краю Контрактової площі у реконструйованому колишньому особняку купця Назарія Сухоти (нині тут – Будинок дитячої творчості). Щоранку шлях Ієгуди до гімназії пролягав між Духовною академією (тепер – Києво-Могилянська академія) та Гостинним двором – тоді одноповерховим, оточеним справжнім базаром з рундуками та прилавками.

Братский монастырь и духовная академия. Контрактовая площадь. Подол. Киев.

 

Одного разу на тій дорозі якісь анархісти викрали дванадцятирічного хлопця і стали вимагати в мільйонера Шварцмана викуп за сина, запевняючи, що гроші підуть «на революцію». Але підприємець рішучо відмовив викрадачам, і вони повернули підлітка додому.

В одному із старших класів Ієгуда виявився замішаним у якійсь політичної справи, тож батько відправив його закінчувати гімназію у Москві. Там він 1884 року поступив до університету на фізико-математичний факультет, проте згодом перевівся на юридичний. Деякий час Ієгуда навчався у Берлінському університеті, а потім повернувся до Києва і записався на юридичний факультет Університету святого Володимира, який закінчив 1889 року. Саме тоді він пережив короткочасне захоплення марксизмом, і це відбилося в його дисертації «Про становище робітничого класу в Росії». Вона була схвалена в університеті у Києві, але конфіскована цензурою у Москві.

Після університету Шварцман-молодший служив у російській армії, потім працював у Москві помічником присяжного повіреного, а 1891 року знову повернувся до Києва – цього разу для того, щоб врятувати батьківську фірму від банкрутства. Користуючись повною довірою фабрикантів Лодзі та Москви, Ісаак Шварцман закупив забагато товарів у кредит і заборгував значні суми. Відтак, Ієгуда фактично очолив Товариство, організував повноцінний бухгалтерський облік, підвищив вимоги до персоналу і врешті-решт домігся балансу між попитом та пропозицією.

Серед запроваджених Шварцманом-сином нововведень був і знаменитий на все місто п’ятничний розпродаж залежаного товару та виробів, що вийшли з моди.  

Ієгуда перебрав на себе відповідальність за своїх батьків, двох молодших братів та чотирьох сестер. Він цілими днями працював у родинній фірмі, яку називав «клятою крамницею», і інколи навіть сам стояв за прилавком магазину. Водночас Ієгуда брав уроки співу, бо мріяв стати співаком, писав вірші, цікавився філософією, публікував свої статті у газеті «Киевское Слово» та журналі «Жизнь и искусство», відвідував засідання Літературно-артистичного товариства.

Через 5 років Ієгуда захворів на важкий нервовий розлад і навесні 1896 року виїхав на лікування за кордон. У Римі він познайомився із студенткою медицини Анною Березовською і наступного року одружився з нею. І хоча Ісаак Шварцман вважався серед одновірців вільнодумцем і якось мало не був відлучений від синагоги за профанацію святого місця, Ієгуда не наважився розповісти батькам про свій шлюб з дівчиною православної віри.

Упродовж наступних 11 років він мешкав у Києві, часто відвідував Санкт-Петербурґ і Москву, а влітку таємно виїздив до Швейцарії, де мешкали його дружина та доньки Тетяна і Наталя.

1898 року Шварцман-молодший під псевдонімом «Лев Шестов» видав власним коштом свою першу книгу «Шекспір і його критик Брандес», а через 1,5 роки – наступну, під назвою «Добро у вченні гр. Толстого і Ніцше». Але справді знаменитим він став 1905 року – після виходу його найвідомішої книги «Апофеоз безґрунтовності». Як один із засновників філософії екзистенціалізму, Шестов заперечував орієнтацію людини на масове, загальне та універсальне і обстоював абсолютну цінність життєвого світу неповторної, приватної, вільної особистості. Київський філософ уславився своїм завзятим протиставленням віри розуму, або ж, як він писав, «Єрусалима – Афінам».

1908 року Ісаак Шварцман передав своєму старшому синові всі права на родинне підприємство, і Шестов нарешті оголосив про свій шлюб. Він відкрито оселився з дружиною та дочками у Фрайбурзі в Німеччині, згодом вони мешкали у Коппе на березі Женевського озера у Швейцарії, а пізніше – на острові Лемон.

1914 року Шестов з родиною переїхав до Москви, іноді він відвідував Петербурґ і щороку по кілька місяців жив у Києві, опікуючись роботою «Товариства Шварцмана».  

У липні 1918-го, рятуючись від більшовиків, Шестов разом з родиною повернувся до Києва. Він оселився у будинку Балаховських на вулиці Десятинній на Старокиївській горі й викладав в університеті історію давньогрецької філософії. Коли ж наступного року Київ захопила Червона армія, Шестов з гори спостерігав, як внизу, на Подолі в його садибі на краю Контрактової площі горів товарний склад. Наприкінці 1919 року філософ назавжди залишив Київ і виїхав до Ялти. Таврійський університет обрав Шестова доктором «honoris causa», і він викладав там давньогрецьку філософію.

На початку 1920 року Шестов з родиною виїхав з України. Його «Товариство» згодом конфіскували більшовики, а на місці родинної садиби на Контрактовій площі у 30-х роках був збудований Будинок культури «Славутич».

Деякий час Шестови мешкали у Стамбулі, Генуї, Женеві, аж поки не оселилися у Парижі. Філософ писав і видавав свої книги, викладав філософію у Сорбонні, читав лекції у Берліні, Франкфурті, Галле, Фрайбурзі, Празі, Амстердамі, Кракові, Єрусалимі, Хайфі, Тель-Авіві.

Останні роки свого життя Лев Шестов мешкав у передмісті Парижа Булонь-сюр-Сен. Він помер сімдесяти двох років у лікарні на вулиці Буало в Парижі 20 листопада 1938 року.

Віталій ПОНОМАРЬОВ, спеціально для “КИЯН“