– Тож тут, очевидно, акустичні переваги були другорядними?


 


– Мабуть, так. Саме в згаданій кімнаті, ймовірно, це був суто будівельний прийом для розвантаження стель. Але неподалік містилася домова церква, де вже й акустичні функції голосників були доречними.


 


– Зараз у приміщенні колишньої церкви експонується частина луврської виставки.


 


– Зараз – так. Але в майбутньому ми хотіли б розмістити там якусь експозицію християнської тематики.


 


 


Митрополичі сходи 18-го століття. Вигляд зсередини коридору і ззовні


 


– А що то за загадкові сходи, що ховаються на другому поверсі за скляними дверцятами і йдуть кудись на перший поверх?


– Ці сходи тривалий час були замуровані і про їхнє існування мало хто знав.


– Тобто, замурованими були вхід і вихід з них, але сам коридор лишався всередині незаповненим?


– Саме так. Це зробили у 19-му столітті під час однієї з масштабних перебудов Митрополичого будинку. Тоді до старого об’єму додали низку нових приміщень, зокрема й нові урочисті парадні сходи. А старі виявилися непотрібними і їх виключили з ужитку.


 



Головний вестибюль на першому поверсі. Праворуч від сучасних дверей – вхід до колишніх митрополичих сходів 18-го століття


– Але вони виглядають досить скромно за своєю «пропускною спроможністю». Невже митрополити ходили таким тісненьким коридорчиком?


– Не лише митрополити, а й всі, хто їх відвідував. Ці сходи вели з покоїв другого поверху в приймальню унизу.


– А альтернативного, пишнішого ходу тут у 18-му столітті не було?


– Ні, не було. Власне, й сам будинок у 18-му столітті був набагато меншим. Скажімо,  ми з Вами зараз знаходимося у конференц-залі на другому поверсі. Одна зі стін цього приміщення біла, а решта – рожево-коричневого відтінку. Це оформлення не випадкове: біла стіна колись була фасадною і виходила на подвір’я, а решта стін прибудовані пізніше – у 19-му столітті. Відповідно, на першому етапі функціонування тієї меншої споруди нагору вели кілька сходів, і всі вони були відносно вузькими. Це нормально для тієї епохи, для будівельної техніки тієї доби.


 



Біла стіна з вузькими прямокутними вікнами у нинішньому конференц-залі колись була зовнішньою і виходила прямо на подвір’я. Праворуч – урочисті сходи, які витіснили колись з ужитку тісний митрополичий коридорчик 18-го століття


– І все ж, на тлі у всіх відношеннях ефектної Софії Київської, це виглядає певним дисонансом. Принаймні, несподівано.


– Дійсно, така різниця епох. До того ж, тут ми маємо справу з житлом для людини духовної, керівника духовного рангу.


– Цікаво, а можна якось локалізувати бодай основні побутові приміщення митрополичої резиденції 18-го століття?


– Зараз така робота триває. Дуже багато вже відомо. Були, окрім власне митрополичих покоїв, житлові приміщення для помічників, послушників та прислуги. На другому поверсі також  розташовувалася домова церква, а на першому (там, де піч) діяла кухня і навіть невеличка баня.


 


Фрагменти розпису 18-го століття на стелі колишньої домової церкви


– На стелі колишньої домової церкви у кількох місцях крізь пізній розпис проглядають фрагменти більш ранніх сюжетів. Це з 18-го століття лишилося?


– Так, це 18-те століття. На жаль, ці фрагменти – єдині, які збереглися після кількох ремонтів 19-го століття.


– А в інших кімнатах розпис є?


– Так, в одній з кімнат першого поверху зберігся чудовий настінний розпис 18-го століття. На християнську тематику.


 



– Що ж це за кімната така була, що «заслужила» на розпис?


– Вона, найшвидше, не одна була розписана. Просто саме ці розписи збереглися, а в інших приміщеннях – ні.


– Тобто, це просто щасливий випадок.


– Абсолютно.


– Ви згадували печі Митрополичого будинку. Більшість з них привертає увагу своїм барвистим кахляним убором.


– Крім відновленої реставраторами на першому поверсі печі 18-го століття, це все вже з століття 19-го. Вони або стояли тут історично, або ж перевезені з інших тогочасних київських будинків, що вже не існують. Кахлі зберігалися довгий час по різних музеях, лежали у фондах. А зараз знову постали у своїй природній формі.


 


  


“Рідні” печі Митрополичого будинку 19-го століття


 


Вони відповідають інтер’єрам – адже більшість кімнат другого поверху відновлені саме станом на ту добу. Наприклад, стелі  більшості приміщень у 19-му столітті зробили прямими, хоча раніше вони були склепінчастими. Подібними до тих, які збереглося у домовій церкві.


 


 


Піч 1898-го року – з музейних фондів


– Тобто, домова церква має чи не найархаїчнішу форму стель у всьому будинку?



– Вони там нічого не чіпали, бо це ж було храмове приміщення. Воно й лишилося одним з найоригінальніших.