Наприкінці 2005-го біля підніжжя Замкової гори вчені відкопали в колишньому оборонному рові чимало широкоперих стріл, які були у вжитку за часів Золотої Орди ( в ХIV столітті), а також окремі фрагменти поясних або ремінних прикрас. Їх використовували в так званий дружинний період Київської Русі (IХ—Х століття), коли у розквіті була традиція оздоблювати різними бляшками й металевими наборами пояси і кінські вуздечки, зброю. До слова, такі речі найчастіше трапляються в місцях поховань…
Михайло Сагайдак каже, що сенсаційною знахідкою під час розкопок поблизу Замкової гори стали монети. Серед них є й такі, що карбувалися в Києві у період литовського правління, тобто в середині 60-х років ХIV століття. Виявлено також давньоруську монету. Це перші металеві гроші, що їх почали карбувати за часів Київського князя Володимира Великого наприкінці Х століття. Археологи ще не знають, як достеменно називали ці монети, але двісті років тому нумізмати нарекли їх “срібляниками” Володимира. З одного боку на них викарбувано тризуб (княжий знак Володимира), а з другого — портрет самого князя, зображеного на троні. Ці високохудожні вироби мають багато цікавих деталей. Скажімо, зображено інкрустований коштовними каменями престол, на якому сидить Володимир. У руці князя хрест. Напис зліва направо гласить: “Володимир на столе а се його серебро”. Знайдений екземпляр зберігся в досить задовільному стані. В різні часи виявлено понад 300 подібних монет. Більшість з них перебуває в приватних колекціях і музеях всього світу.
Михайло Сагайдак каже, що формування першої колекції датується 1817 роком. Відтоді майже всі знахідки зберігаються в Ермітажі та історичних музеях Москви і Санкт-Петербурга. Першу з монет, щоправда, золоту, взагалі придбали випадково на київському базарі в 1797-му. А першого срібляника знайшли на території сучасного Бориспільського району. Чимало їх розкопали і в 1852 році, коли було виявлено так званий Ніжинський скарб. У 1876-му трохи меншу кількість срібляників знайшли в Києві. Всі монети цього типу поділяються на кілька груп. Вони мають свої нюанси, зображення. Серед нумізматів і досі точаться дискусії, які з цих раритетів старіші. Знайдена монета належить до третього типу, одного з найбільш ранніх. Вона відрізняється від інших зокрема грамотністю напису. Цей тип — єдиний, де майже ніколи не трапляється помилок. Як свідчать археологи, скоріш за все монету викарбувано в кінці десятого — на початку одинадцятого століття. Адже рік випуску на срібляниках ніхто не ставив. Прототипом металевих грошей є візантійські монети десятого століття, які використовував князь Володимир.
Не менш цікава й інша знахідка. У кабінеті Михайла Сагайдака лежить цегла, яку виявили неподалік фабрики “Ластівка”, в районі вулиць Борисоглібської та Ільїнської. Археологи припускають, що це рештки ще одного із загадкових давньоруських храмів, які існували на Подолі у ХIII столітті. До того ж незабаром в Кембриджі Михайло Сагайдак доповідатиме стосовно київського дерев’яного будівництва. Зокрема йтиметься про особливості забудови нашого міста у десятому—одинадцятому століттях…
Нинішні розкопки — другий етап докладного вивчення Замкової гори. Почали ж дослідження понад тридцять років тому, і той період вважається найбільш урожайним для київських археологів. Адже біля підніжжя Замкової гори вони розкопали не якусь будівлю чи окремий її фрагмент, а цілий міський квартал. Щоправда, тоді, як розповів Михайло Сагайдак, вдалося широко розкрити тільки горизонти Х—ХIV століття. Втім, ученим вдалося спуститися під землю тільки в одному місці, шурфом, зняти з будівлі зріз і методом дендрохронології (аби об’єктивно точно за зрізами встановити вік знахідки) визначити, що вона була споруджена в 887 році. Фактично ця дата, завдяки розкопкам, дала можливість створити нову концепцію щодо забудови та формування київського поселення. Попереду ж у подільських дослідників чимало справ і планів. І насамперед — потрібно узгодити програму наукового вивчення археологічних пам’яток зі стратегією забудови району.
Нині ж археологам доводиться працювати взимку, хоча зазвичай робочий сезон в них у теплішу пору. Ефективності від розкопок в холоди мало. Але робити це змушують виняткові обставини.
— Ми не можемо чекати, коли настане сприятлива погода,— бідкається Михайло Сагайдак.— Адже будівельники, отримавши дозвіл (а інколи і без нього), одразу ж починають класти бетонні подушки, забивати палі. І це незалежно від того, досліджено цю територію чи ні, закінчені чи ще тривають тут наукові розкопки.
На думку пана Сагайдака, нинішню містобудівну стратегію не завадило б узгоджувати з вченими. Зокрема використовувати досвід цивілізованих країн. Насамперед створити спеціальний фонд, з якого виділяти кошти на дослідження. Після того як майданчик покинуть археологи, до роботи можуть братися будівельники. Тому вчені намагаються створити нову програму вивчення Замкової гори, щоб і надалі досліджувати досі невідомі (але надзвичайно важливі) етапи не тільки в історії середнього Подніпров’я, а й Центральної України. До того ж ця територія є унікальною і в природному плані (враховуючи реліктовість покриття). Адже колись навкруг місцини Гончарі-Кожум’яки, на подільських схилах між верхнім і нижнім містом буяли квітучі сади, де ріс виноград, інші фрукти, цукати з яких постачали до царського двору. Тут була своя особлива екологія. Тож потрібно вберегти цю територію як національне надбання. Ось, скажімо, у Швеції, на острові Еланд нині під захистом держави шматочок реліктового ландшафтного степу. Подивитися на нього приїздять як місцеві, так і закордонні туристи. То чому ж ми не робимо такого у себе?
Додати коментар