Хазяї повирубували дерева й перетворили цю ділянку на платну ковзанку для тутешніх хлопчаків, так зване «Спортивне поле». Саме воно й прислужилося як головна арена олімпіади. Цікава історія виникнення цього першого у Києві стаціонарного стадіону.
Справа в тому, що відсутність у місті стадіону гальмувала розвиток такого виду спорту, як футбол, бо кияни не могли приймати у себе команди з інших міст. 1912 р. група ентузіастів з восьми осіб створила пайове товариство і заорендувала на десять років дві десятини землі на Лук’янівці у землевласника Ф. М. Ясногурського. Тут, між вулицями Дикою, Пилипівською та Монастирською І побудували стадіон «Спортивне поле» за зразком паризького «Парк-де-Пренс»2. Стадіон мав круті трибуни на 1000 місць, відкриті трибуни з лавками на 1750 місць, а також майдан, де могли розміститися стоячи дві тисячі глядачів. Ця перша в Києві стаціонарна спортивна база була пристосована для футбольних, легкоатлетичних і велосипедних змагань, а також конькобіжного спорту і мотогонок1.
У неділю 12 серпня 1912 р. відбулося урочисте відкриття «Спортивного поля». Прикрашений прапорами стадіон, всі трибуни вщерть були заповнені глядачами. Чимало безбілетних уболівальників влаштувалися на деревах, парканах, дахах сусідніх будинків. Церемонію відкриття супроводжували два військових оркестри та хор під керівництвом П. Г. Гончарова. Почалися спортивні змагання з різних видів спорту, але головною подією свята став, безперечно, футбольний матч, в якому зустрілися чеська команда та гравці з київського гуртка «Спорт». Футбольна зустріч закінчилася внічию — з рахунком 0 : 0. Завершилося свято грандіозним фейерверком2. Сумною стала подальша доля стадіону «Спортивне поле», він згорів під час першої світової війни…
…Влітку 1913 р. закінчувалися останні приготування до олімпіади. 13 липня 1913 р. в конторі нотаріуса О. М. Бобори-кіна (Хрещатик, 27) Олімпійський комітет уклав з пайовим Товариством угоду про оренду «Спортивного поля»3. Почалися останні приготування на трибунах, велосипедному треку, бігових доріжках, гімнастичних приладах тощо: для нагород переможців підготовлені медалі, жетони та дипломи. На честь олімпіади було виготовлено значок із зображенням спорт-смена-дискобола з написом «ПРО— 1913». До програми змагань увійшли: п’яти- і десятиборство, крос-контрі (біг з природними перешкодами), боротьба, футбол, фехтування, гонки на велосипедах та мотоциклах, гімнастика, плавання, вітрильні та веслувальні гонки, стрільба, теніс, скачки марафонський біг тощо. У олімпіаді брало участь майже 650 представників спортивних організацій країни, серед них 285 офіцерів гімнастично-фехтувальних шкіл Київського, Петербурзького та Варшавського військових округів («Нижчі чини брати участь можуть, але як показова група і поза конкурсом» — говорилося у постанові комітету.). Серед спортсменів було 25 учасників ігор у Лондоні і Стокгольмі.
20 серпня 1913 р. Відкриття олімпіади.
До «Спортивного поля» подалися тисячі киян, приїжджих, навколишні вулиці були заповнені пішоходами, автомобілями, візниками. Будинки Дикої вулиці прикрасили прапори, килими та квіти. Особливо радісно було гімназистам, молоді. На час олімпіади відмінили навчання в середніх учбових закладах.
Після урочистого параду та музично-вокальної програми
почалися змагання з гімнастики, боротьби, бігу, скачок тощо. Офіційно старти проходили з 20 по 24 серпня, а потім додатково: турнір з футболу, змагання учнів, гімназистів Південно-Захід-ного краю тощо.
Змагання проходили щодня з 9 до 18 години з перервою на 1,5 години. Загальну увагу привернули небачені раніше вправи на турніках, трапеціях, канатах. Велике зацікавлення викликала боротьба, перші всеросійські змагання з плавання, турніри з фехтування на багнетах та рапірах, перетягування линви, де кияни — «білі» перемогли киян — «чорних».
У ті дні Київ жив лише спортом. Вокзали, річкові переправи, трамваї, візники — все заповнене народом. Місто мало святковий вигляд. Тільки було й чути про олімпіаду. Інформація про змагання заповнила сторінки газет. Крім стадіону «Спортивного поля», поєдинки проходили й на Інших аренах. В яхт-клубі (Труханів острів) змагалися плавці, на Печерському І Сирецькому іподромах відбувалися скачки, на скетінг-рингу (Миколаївська, 6) — фехтувальні двобої, на Сирецькому стрільбищі (нині масив Нивки) виборювали першість з інших видів спорту (сюди навіть проклали спеціальну вузькоколійну дорогу для глядачів), на стенді Імператорського товариства правильного полювання (біля Лук’янівського кладовища) змагались із стрільби з гвинтівок, пістолетів, револьверів тощо.
22 серпня в центрі уваги був біг на 10 000 м. З 15 учасників фінішували … тільки 6. Переміг петербуржець Владимиров.
Центральною подією олімпіади став марафонський забіг на 38 вер. 56 саж.. 24 серпня о 7-й ранку від хутора пана Кай-ля біля села Гурівщина на шосе Київ — Житомир стартували 15 атлетів.
Першим о третій годині дня під бурхливі оплески присутніх на стадіоні фінішував бігун Максимов. Не обійшлася олімпіада без курйозів.
Велосипедист Тевс на швидкості 100 км/год зіткнувся з коровою, її вбив і постраждав сам. Велосипедист Рафський ішов першим, але наскочив на каміння й упав. Після того, як лікарі надали йому допомогу, він, вважаючи, що вже програв змагання, повільно поїхав до Києва, проте тут дізнався, що прибув другим! З перев’язаними руками й ногами він продовжив змагання на стадіоні й під бурхливі оплески завоював друге місце!
На стадіоні відбулося спортивне свято гімназистів. Півтори тисячі хлопчиків і дівчаток з Києва та Чернігова виступали з легкоатлетичними та гімнастичними вправами.В олімпіаді 1913 р. брали участь тільки чотири київські футбольні команди. У фіналі команда Політехнічного інституту перемогла команду «Славія» й одержала почесний приз — срібний кубок міста Києва.