Оновлені летовища почали отримувати власні імена, як правило – великих земляків, що уславили місто. Львівський аеропорт після бурхливих обговорень отримав ім’я засновника міста, короля Данила Галицького, донецький — без обговорень став називатися на честь композитора Сергія Прокоф’єва.

Безумовно, корисна традиція. Дозволяє не лише подати нову інформацію про країну для прибулих туристів, але й вирішити деякі слизькі гуманітарно-політичні питання.

Європа давно використовує цей інструмент. Так, наприклад, головний аеропорт Польщі змінив назву з Окенця (передмістя Варшави) на ім’я Фридерика Шопена. Музиканта, який залишив Батьківщину у ніжному двадцятирічному віці і поселився у Франції. Тато Фридеріка, до речі, був чистокровним французом…

Надавши ім’я Шопена головній повітряній брамі країни, поляки ясно дали зрозуміти світовій громаді, і французам зокрема, що Шопен – це великий поляк, а не якийсь там француз…Аналогічним чином вчинила влада італійської Генуї, котра поставила крапку в суперечці міст за право вважатися батьківщиною Христофора Колумба, надавши ім’я мореплавця місцевому аеропортові.

Здавалось б, яка незорана нива розкинулася перед нашими можновладцями. Завершується реконструкція в аеропортах «Жуляни» і «Бориспіль», а гостомельський аеропорт вже має ім’я авіаконструктора Антонова. Перспектива очевидна: надати «Жулянам» ім’я Корольова, а «Борисполю» — Сікорського, і без зайвих вигадок і витрат на PR позиціонуй в світі Україну як велику аерокосмічну державy…

Народжений у Житомирі, і вихований у родині батьків матері на прізвище Москаленко в Ніжині та Одесі, Сергій Корольов закінчив два курси Київського політехнічного інституту, і, повторюючи долю Шопена, в тому ж віці залишив Україну, вступивши до МВТУ ім. Баумана у Москві.

Там і склався як батько практичної космонавтики і ракетного озброєння, пройшовши «спецкурс» під керівництвом Туполєва у так званих «шаражках» — спецв’язницях НКВС, і дивом уникнувши розстрілу, наказ про який завізував особисто товариш Сталін.

Формулювання: «видатний український радянський вчений, конструктор і організатор виробництва ракетно-космічної техніки і ракетної зброї СРСР, засновник практичної космонавтики. Найбільша фігура XX століття в космічному ракетобудуванні і кораблебудуванні» дозволяє впевнено казати про те, що Україна причетна до Корольова аж ніяк не менше, аніж Польща до Шопена.

Та й залишивши Україну, Корольов перебував в межах того ж державного утворення — на відміну від великого музиканта.

Ігор Сікорський емігрував до США в зрілому тридцятирічному віці. Вже як сформований авіаконструктор, як засновник цілого роду військ – військово-морської авіації, як творець першого гідролітака; першог навчально-тренувального літака; першого серійного літака; першого літака монококової конструкції; першого пілотажного літака і, як апофеоз його діяльності на Батьківщині – як творець першого в світі багатомоторного літака «Ілля Муромець».

Засновник вітчизняної авіації, підданий «політичній анафемі» і незаслуженно забутий в часи комуністичного минулого, не лише народився і вивчився у Києві. Саме в Києві, на Куренівському аеродромі, Ігор Сікорський створював свої перші вертольоти і літаки, там же їх випробовував, пілотував сам і навчав пілотувати інших перших пілотів Російської імперії.

У США Ігор Сікорський створив 15 типів літаків і в світовому масштабі уславився як «батько вертольотобудування». З 1947 року президенти США літають вертольотами його конструкції.

В теперішній час у розпорядженні авіазагону адміністрації президента США перебуває 19 машин з написом «Sikorsky» на борту. А президент України надав перевагу вертольоту з іншим написом – «AgustaWestland-139». Схоже, не любить Сікорського влада…

Котрий рік очікує на реконструкцію дім Сікорських на Ярославовім валу, побудований, до речі, за проектом батька Ігоря Сікорського, лікаря-психіатра Івана Олексійовича під власну клініку. Саме у дворі цього будинка створював і випробовував свої перші вертольоти київський студент.

Ще в 1980-х визнаний аварійним, будинок належить Міністерству оборони України. Свого часу показний регіонал Олександр Кузьмук, бувши міністром оборони, зламав всі домовленості про створення в будинку Музея історії авіації і повітроплавання імені І.Сікорського.

Кузьмук відмовився передати споруду в довгострокову оренду фонду ім.Сікорського. Фінансувати цей фонд і надати необхідні експонати для музею збиралася американська компанія «Сікорскі Ейркрафт», а також сім’ї дітей та онуків Ігоря Сікорського. Дуже схоже, що всі чекають, коли ж будівля завалиться, залишивши після себе чудовий майданчик в історичному центрі для побудови чергового бізнес-проекта.

Пам’ятнику Ігорю Сікорському в Києві, що з’явився у 2008 році, не знайшлося місця на центральних вулицях і площах. Його сором’язливо «приховали» у студентському містечку Київського політехнічного інститута. І лише нещодавно у Києві з’явилася вулиця імені Сікорського.

«Протиснули» тему американці, що збудували нове посольство на вул.Танковій і забажали, щоб адреса їхньої нової амбасади носила ім’я людини, яка символічно поєднала Україну та США. Тієї людини, який, пишаючись, підкреслював своє українське походження. В 1933 році він писав Василю Галичу: «У мого роду, який виник в селі на Київщині, де мої дід та прадід були священиками, чисто українське походження».

Тема увічнення імені Сікорського в назві аеропорту не нова, і також триває вже не перший рік. В тому ж таки американському Стратфорді, куди Сікорський у 1929-му переніс свою компанію, є невеликий аеропорт його імені.

Ще в 2006 році нардеп Ігор Осташ запропонував назвати іменем Сікорського «Жуляни». У 2008 році з аналогічною пропозицією стосовно аеропорту «Бориспіль» виступив Андрій Пащук  – засновник Українського наукового інститута у Гарвардському університеті.

Автор цієї статті – не народний депутат, і до Гарварда, на жаль, стосунку не має. Однак, впіймавши слушний тренд в розпочатому перейменуванні українських аеропортів, вирішив скористатися із ситуації і затіяв переписку із віце-прем’єром, міністром інфраструктури України Борисом Колесніковим, використовуючи всі вищенаведені аргументи на користь надання імені Сікорського аеропорту «Бориспіль».

Саме Борис Вікторович особисто ініціював (з подачі мера Львова Андрія Садового) розпорядження Кабінета міністрів України про надання аеропорту «Львів» імені короля Данила Галицького. «Гадаю, що це цілком в дусі часу, в дусі того, як називаються аеропорти в світі» — зазначив тоді Колесніков.

Не залишився осторонь Кабмін і у випадку перейменування Донецького аеропорту. В липні 2011 року Донецька облрада звернулася з проханням до Кабінету міністрів про надання КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк» імені композитора Сергія Прокоф’єва.

Міністерство інфраструктури (в особі знову ж таки Колеснікова) дає на це свою згоду, Кабмін підтверджує його відповідним дорученням, і, на виконання цього доручення, сесія Донецької обласної ради 24 листопада 2011 року ухвалює рішення про надання донецькому аеропорту імені Прокоф’єва.

«Таке рішення не лише дасть ім’я аеропортові, а й зможе популяризувати його ще більше у світі», — заявив голова Донецької обласної ради Андрій Федорук.

Здавалося би, на тлі такої проявленої активності Кабміну загалом і Бориса Колеснікова зокрема питання про надання імені Сікорського аеропорту «Бориспіль» чекає на неминучий успіх. Та не так сталося, як гадалося…

Відповів мені не Борис Колесніков, а Голова Державіаслужби України Анатолій Колесник, який вважає, що рішення питання про надання імені Сікорського аеропорту «Бориспіль» є не на часі. Про що так прямо і пише: «вважаємо передчасним».

Дивна ж склалася ситуація: на думку пана Колесника, надання імені короля Данила Галицького аеропорту «Львів» і імені Сергія Прокоф’єва аеропорту «Донецьк» — своєчасне, а надання імені Ігоря Сікорського аеропорту «Бориспіль» — несвоєчасне. Чому?

Може, Анатолій Антонович вважає, що ім’я Сікорського недостатньо відоме в світі, щоб популяризувати головну повітряну браму країни? Чи він вважає, що така практика не надто відповідає духові часу, духові того, як називають в світі аеропорти? Чи комусь із можновладців просто не подобається Сікорський?

Пишу ще раз, прошу прояснити становище. Нині прийшла відповідь вже від імені заступника Колесника – Олександра Гречка. Отож, надіслали лист із вашою пропозицією в ДП МА «Бориспіль» і профспілку авіапрацівників України з проханням оцінити і дати свої пропозиції. Чекаємо, буцімто, ініціативи «знизу»…

Дивно поводить себе влада… «Бориспіль», як і «Львів», перебуває у власності державній, а не комунальній, як, скажімо, «Донецьк». І в даному випадку не слід очікувати на ініціативу знизу – від профспілки чи трудового колективу. Цю владу — державну — саме час застосувати! Застосувати, ініціювати і затвердити нову назву за «спрощеною» процедурою. Як у «Львові».

Доля не часто дає такі приводи і нагоди. Для перейменування потрібен привід. І відкритий після реконструкції, та й під подію, аеропорт – це і привід, і нагода. А якщо ти сьогодні «вважаєш передчасним», то наступний привід виникне лише за 30-40 років. А нагода може й не трапитися вже ніколи.

Адже місто Корольов не у Житомирській області виникло, а зовсім нещодавно — у Московській. Жодних думок з цього приводу не виникає, га?