Будівник нової держави

Реформи Столипіна — це будівництво нової Росії. Країни, в якій би переважали державний капіталізм, централізація влади та національно орієнтована політика. Селянська реформа завдала удару по поміщицькому землеволодінню. Так само й земська реформа виводила на перший план у західних губерніях національні кадри та зменшувала у владі представництво поляків. А оскільки великі землевласники в цих регіонах представляли саме польську частину населення, то цей закон був дещо схожий із селянською реформою. Але кожна реформа має й зворотний бік. Внаслідок аграрних нововведень багато селян збідніли. Вони не могли погасити в банку кредит для купівлі земельного наділу, тому лишалися без засобів до існування. Саме цей прошарок сформував цілу армію жебраків та низькокваліфікованих робітників, котрі у 1917 році стали фундаментом революції. А вели їх за собою професійні революціонери, терористи, котрих за часів Столипіна, згідно із законом про військово-польові суди, масово страчували та гнали на каторгу. Остання до слова, стала фабрикою для постачання дармової робочої сили. Можливість її використання спочатку запозичить Троцький, а потім Сталін, який зрештою доведе ГУЛАГ до логічного завершення.

 

Столипін робив акцент на технічній модернізації усіх сфер життя. Саме за його часів було розроблено проект електрифікації країни, що вже буквально за 10 років впроваджували зовсім інші люди в іншій країні. Ця країна використала безліч столипінських ідей та реалізувала головну його тезу. Петро Столипін казав, що Росії потрібно 20 років, аби не боятися ані війн, ані революцій. Справді опонентам Столипіна з революційного табору після приходу до влади вистачило 20 років, щоб побудувати потужну країну, яка зуміла вистояти найстрашнішу в історії людства війну. Столипіну забракло часу. 1 вересня 1911 року постріл революціонера Дмитра Богрова обірвав життя одного з найвидатніших реформаторів ХХ сторіччя.

 

Осінній постріл у театрі

Що сталося того дня, відомо по секундах. Під час антракту в Київському оперному театрі Дмитро Богров підійшов до Столипіна і двічі вистрелив у нього. Потім розвернувся й спокійно пішов до виходу. Його затримали лише перед самими дверима. Петро Столипін помер 5 вересня, поховали його, згідно із заповітом, у тому місті, де і вбили.

 

Над Богровим відбувся швидкий суд, і в ніч на 12 вересня його повісили в Лисогірському форті на околиці Києва (нині Голосіївський район столиці).

Відповідей на запитання про вбивство ми не маємо й досі. Приміром, чому так недбало було організовано охорону однієї з перших осіб держави? Поліція головну увагу зосередила на безпеці імператора. Столипін же був оточений агентами поліції лише в будинку, де мешкав. Навіть у театрі поруч не було жодного. Так само і під час пострілу жоден поліцейський не прикрив Столипіна. До того ж цікаво, як перепустку отримала людина, котра свого часу перебувала в лавах анархо-комуністів? Адже потрапити на парадний спектакль, який прийшли подивитися керівники держави, було просто неможливо. Квитки розподіляли, їх отримували лише чиновники, дворяни та громадські діячі. Цієї високої честі було також удостоєно безліч людей, наближених до імператора, представників місцевої та губернської влади, монархічних організацій. Богров отримав квиток як агент поліції. Він працював на охоронне відділення і був відомий під іншим прізвищем — Аленський. Напередодні вистави він повідомив, що до Києва приїхала терористка, котра має намір кинути бомбу в когось із перших осіб. Театр був переповнений поліцією та жандармами. Підозрілі особи сюди потрапити не могли. Богрову ж квиток видав особисто начальник охоронного відділення підполковник Кулябко. Товариша міністра Курлова, віце-директора Веригіна, завідувача охорони палацу Спиридовича та Кулябка було звинувачено у злочинному недбальстві. Проте вже на початку 1913 року цар несподівано наказав закрити справу. А всі підозрювані відбулися щонайбільше звільненням із посад. Десь тут й криється таємниця замовника вбивства. Її міг би відкрити Богров у разі детальнішого розслідування. Але суд і покарання чомусь провели форсованими темпами. В показаннях так і лишилися слова Богрова про те, що всю акцію спланував і здійснив сам. Хоча без допомоги когось із високопосадовців він навряд чи зміг би навіть наблизитися до прем’єра.

 

Кому було вигідне вбивство?

Кому було вигідне вбивство Столипіна? Багатьом. Своїм неспокоєм та бажанням поліпшити життя в Росії він налаштував проти себе величезну частину суспільства. Революціонери та демократи взагалі скреготіли зубами лише при згадці про Столипіна. Дуже потужного удару по них завдали столипінські військово-польові суди. Вироки були швидкі й однозначні — або смертна кара, або каторга. Це на певний час пригасило революційний запал у масах. Та водночас розлютило багатьох представників демократичного табору. Саме вони 1917 року після лютневої революції з насолодою здирали пам’ятник Столипіну на Хрещатику, встановлений у 1912-му.
Крім того, його не любили фаворити, ненавидів Распутін. Столипін називав його напівграмотним мужиком із сумнівною репутацією. Прем’єр робив усе, аби вивести старця з імператорського двору. Напружені стосунки були в Столипіна з наближеним до царя комендантом палацу генерал-ад’ютантом Дедюліним, котрий мав величезний вплив на імператора. Дедюліну реформи Столипіна були аж ніяк не потрібні. Невідомо, що було б у новому суспільстві та в яких ролях опинилися б старі чиновники. До того ж м’який та спокійний Микола ІІ легко піддавався впливу, чим активно користувалися Дедюліни та Распутіни. Зі Столипіним такі «номери» не пройшли б.

 

Був резон прибрати Петра Столипіна навіть у британської або французьскої розвідки. Початок ХХ сторіччя характеризувався дуже складною міжнародною обстановкою. Адже Германська імперія, утворена 1876 року, прагла розширити свій вплив у світі. Ясна річ, це було невигідно ані Франції, ані Британії. Тим більше, що остання й сама виношувала плани світової гегемонії. Але воювати з Німеччиною самостійно було цілковитим самогубством. Адже всі пам’ятали франко-німецьку війну, коли німецька армія за кілька тижнів узяла Париж. Відтоді імперія стала ще могутнішою і впоратися з нею самотужки було дуже складно. Кайзерівську імперію міг би послабити виступ проти неї Росії. Мовою пізніших часів — потрібен був другий фронт. Однак у Російській імперії є людина німецького походження, котра цілком може вмовити Миколу ІІ не втручатись у протистояння. До того ж німецький імператор доводився російському двоюрідним братом, й великих суперечностей між державами на початку 1910-х років не було. Тож перешкоду потрібно усунути. Потужна розвідка могла з цим впоратися легко.

…Столипіна ненавиділа історіографія часів СРСР й люблять у сьогоднішній Росії. Проте обидві держави використовували його ідеї, зокрема державної монополії, доведення до зубожіння селянства та придушення демократії. Й лише час покаже, чим ці кроки закінчаться для країни.