…Колись ця місцевість була відома як Лазаревщина: тут мешкав благочестивий пасічник Лазар. В XVI столітті вона належала Києво-Печерській Лаврі, у середині XVII-го — митрополитам Київським Петру Могилі й Сильвестру Косову, а після них — Софійському монастирю, у якого пізніше Лазоревщину відібрали за царським наказом.

1800 року на Лазаревщину звернув увагу єпископ Феофан Шиянов — перший вікарій Київського митрополита, саме тоді поставлений на це служіння та водночас призначений настоятелем Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. На прохання єпископа Феофана Лазаревщину передали Золотоверхій обителі. Тут було зведено дерев’яний храм на честь Чуда святого Архістратига Божого Михаіла з маленьким будинком єпископської літньої дачі. Освятивши церкву у 1803 році, митрополит Київський Гавріїл звелів називати Лазаревщину Феофанією.

Ще одним видатним благодійником цього куточку став майбутній святитель Інокентій Хекрсонський, який певний час був вікарїєм Київської єпархії та настоятелем Золотоверхого монастиря. Він дав всім околицям Феофанії назви відомих місць Євангельської історії. Тут з’явилися свій Кедрон, Фавор, Єлеон та Синай. У найбільш мальовничих місцях святий Інокентій поставив альтанки, в яких любив сидіти та милуватися чарівними пейзажами Феофанії.

1861 року священноначаліє Золотоверхого монастиря доручило старцю-подвижнику Воніфатію влаштувати у Феофанії повноцінну чернечу обитель. Поклавши усю надію на Господа, отець Воніфатій блискуче виконав свою місію. Його зусиллями Феофанія перетворилася на справжню обитель подвижників, що мала і зовнішній благоустрій, і надавала притулок численим прочанам і жебракам. 1867 року тут було побудовано кам’яний храм Всіх святих. Гідним наступником отця Воніфатія став його учень отець Ірінарх. Він зберіг подвижницький дух обителі, продовжуючи і її благоустрій.

1900 року в монастирі звели третю церкву, освячену на честь Владимирської ікони Божої Матері. Але всі храми обителі були занадто малими для величезної кількості православних, які на той час відвідували Феофанію. Тому за проектом архітектора Єрмакова у Феофанії збудували великий собор святого великомученика і цілителя Пантелеімона. Храм лише почали розписувати, коли відбулася революція. А після 1929 року обитель було закрито. 1941 року собор постраждав від обстрілу. Після Великої Вітчизняної тут розташовувався секретний робочий об’єкт Академії Наук України. Внаслідок всіх перетворень у Феофанії протягом богоборчого 70-ліття собор і храм Всіх святих позбавилися свого початкового вигляду, а інші церкви обителі — зникли.

1990 року територію монастиря повернули Церкві. Щоб підняти святиню з руїн, зусиль малої парафії, що утворилася при соборі, було недостатньо. І Феофанія стала скитом київського жіночого Покровського монастиря. Божа Милість та наполеглива праця черниць зробили протягом років велике диво. Нині важко повірити, що обитель колись виглядала так, як показують ці фотознімки.

Нещодавно жіночий Свято-Пантелеімонівський скит «Феофанія», рішенням Священого Синоду Української Православної Церкви, став самостійним монастирем. Обитель відвідують числені паломники. У престольному храмі вони із благоговінням прикладаються до частки мощів святого Пантелеімона і вирушають до цілющих джерел, якими здавна були багаті околиці монастиря.