Так відбулося перше відкриття Звіринецьких печер. Окрім випадкових відвідувачів в печерному лабіринті побували професор Прахов А.В., живописець Свідомський Т.А., директор Херсонського музею старожитностей Гошкевич В.І., а також професор Київського університету св. Володимира Антонович В.Б. Треба сказати, що останній, як відомий і знаний археолог, вже до цього часу зібрав чимало відомостей про київські печери, та розташовані поблизу міста. Природнім було б бажання Антоновича вивчити цю пам’ятку. Але земля, в якій знаходилися печери, належала Київському фортифікаційному інженерному управлінню. Воно входило до складу військового відомства, яке, певна річ, не дозволило проводити роботи в печерах. І печери були засипані…


Друге відкриття відбулося у 1911 р. І знову воно було пов’язане з випадковістю. Під час зсувів Звіринецької гори відкрилися два входи до печер. На цей раз пам’яткою зацікавився Старший Радник Київського губернського правління князь Жевахов В.Д. Він уклав з інженерним управлінням орендний договір терміном на 6 років. Археологічні розкопки розпочалися у серпні 1912 р. під керівництвом члена Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва Ертеля О.Д. Відкритий лист на ці дослідження був наданий Імператорською Археологічною комісією на ім’я князя Жевахова.


Під час робіт було розчищено три підземні галереї, вимірені їх розміри, а також розміри усіх підземних приміщень (церква, келії, поховальні ніши). Були також зафіксовані на фото настінні написи-графіті, виконані план та креслення всього підземного комплексу. На разі з’ясували, що печери, маючи загальну довжину 150 м і розташовані на глибині до 15 м, – це підземне кладовище домонгольского періоду.


Відомий український історик, архивіст, палеограф Каманін І.М. на основі зібраного та отриманого під час досліджень матеріалу склав і у 1914 р. видав ці дослідження. На думку Каманіна в печерах похований ігумен Кловського київського монастиря Клімент, який змінив на цій посаді Стефана, коли останній став ігуменом Києво-Печерського монастиря наприкінці ХІ століття.


Забігаючи наперед, зазначимо, що автори, досліджуючи у 1990 р. келію Клімента, знайшли лише фрагмент малоберцової кістки з ознаками прижиттєвого перелому, який невірно зрісся. Невже це все, що залишилося від Клімента?


У келії Клімента у 1912 р., як пише Каманін, була знайдена стародавня кипарисова панагія Клімента. Із зворотнього боку панагії був напис: “Михайло-сирянин, митрополит Акри Сирійської”.На думку Каманіна, ця панагія колись належала тому самому митрополитові Михайлу, якого князь Володимир привіз з Корсуня для хрещення Русі. А як відомо, наш перший митрополит за походженнням і був сирійцем. Більш того, Каманін припускає, що і сам митрополит може бути похований в цих печерах. Митрополит, який хрестив князя Володимира та киян, можливо і заснував печерний монастир! Так думав Каманін.


Дослідження тривали, а над печерами у 1913 р. будується церква і виникає монастир. У 1915 р. відбулася канонізація всіх преподобних Звіринецьких. Святинею монастиря стає знайдена у печерах страровинна металева ікона Божої Матері Одигітрія. Вона була датована як реліквія домонгольскького періоду. Відбувалися богослужіння, у печери звідусіль йшли прочани. Паралельно тут працювали дослідники київської старовини. Один з них, вже згаданий вище Каманін І.М., був похований у склепі Звіринецьких печер, поруч з першим ігуменом ХХ століття Валентином (згідно даних Проценко Л.А.).


В ЦДІА України збереглася книга “Записи впечатлений экскурсантов, посетивших Зверинецкие пещеры в Киеве”, що велася з 1912 по 1926 рр. і стала безцінним джерелом інформації про стан пам’ятки, про проведені роботи тощо. А серед документів Державного архіву м. Києва зберігається постанова про закриття Звіринецьких печер у 1934 р. Згодом була зруйнована і церква над печерами.


Минали літа… Печери на Звіринці та їх історія були майже забуті. На схилах гори селилися і будувалися люди, фронтовики отримували ділянки під городи та забудови. Тільки вузьке коло фахівців, та ті, хто пам’ятав довоєнні часи, знали про існування унікальної пам’ятки нашої історії .


Наприкінці ХХ століття відбулося третє відкриття печерного комплексу на Звіринці. З 1990 року Музей історії Києва, при якому було спеціально зформовано відділ “Київ підземний”, розпочинає комплексні роботи по розчищенню, відновленню та дослідженню старовинного печерного лабіринту. Роботи тривають і зараз.


Звіринецькі печери, як показують останні дослідження, використовувалися, головним чином, як підземне кладовище. Уявлення про цю святиню рідного краю, цей величезний і унікальний некрополь можна скласти, поглянувши на план печер та прочитавши деякі матеріали наших антропологічних досліджень.
ІІ


Як вже згадувалося вище, останній раз дослідження в печерах проводилися у 1913 р. І ось, через 80 років поспіль, для всебічного вивчення поховань на замовлення Музею історії Києва була сформована дослідницька група. До її складу у 1990 р ввійшли студенти Національного медичного університету ім. Богомольця Новакович Р.Л., Дудник С.В., Столяров В.В., які працювали під керівництвом професора кафедри рентгенрадіології НМУ Тетяни Топчій. Ця дослідницька група мала вже певний досвід подібної роботи у печерах Лаври.


Як бачимо, участь студентів в дослідженні Звіринецьких печер стала вже доброю традицією. Тому ці дослідження були присвячені “світлій пам’яті студента Вельміна С.П. – дослідника київських старожитностей”. Студент Вельмін на початку ХХ століття брав участь в розкопках не лише Звіринецьких печер, а ще й Золотих воріт, Ірининського монастиря, Князівського палацу та інших пам’яток сивої давнини.


Під час роботи у печерах дослідниками були вивчені всі відкриті на той час кісткові залишки. В роботі використовувалися різні методики дослідження кісток, в тому числі і рентгенологічні


Серед завдань роботи було визначення кількості похованих осіб, їх статевий розподіл, вік, середній зріст, патологічні зміни кісткового апарату, та, виходячи з цього, хвороби людей тих давніх часів.


Були дослідженні кістки з 78 ніш. Ще 10 ніш, які на той момент не були розкопані, залишилися невивченими.


Об”єктом досліджень стали 1721 цілі кістки та близько 5000 фрагментів кісток, що погано збереглися. Згідно з підрахунками, у печерах поховано близько 200 осіб. З них 145 дорослих та 53 дітей віком до 15 років.


Цікаво, що серед загальної кількості похованих ймовірна наявність 5 жінок. Хто вони? Може це черниці, які спасали власну душу під чоловічим ім’ям у чоловічому монастирі? А такі випадки траплялися. А можливо, просто пізніші поховання.


З 53 дитячих поховань 3 – новонароджені, 2 – немовлята до 1 року, 7 – немовлята 1-2 років. Дитячі кістки дуже добре збереглися, мають своєрідний колір, дуже добру морфологію, чіткий і виразний рель’єф поверхні. На думку дослідників, це вказує на те, що ці поховання належать до ХХ століття. У двох нішах були знайдені також кістки свійських тварин.


Встановлення расової приналежності похованих осіб було майже неможливим в зв’язку з відсутністю цілих черепів.


Середній вік померлих встановлювався за ступенем зтертості зубів. Але це виявилося можливим тільки для 11 дорослих людей. Виходячи з цієї вибірки, середній вік похованих становив 45-55 років. Але це ще не доводить, що саме стільки жили люди в ті далекі часи. Досліджуючі інші кістки, дослідники прийшли до висновку, що вони належать людям, які померли у віці 80 та більше років.


Середній зріст людей вираховувався за спеціальними формулами згідно 130 замірам довгих трубкових кісток кінцівок та грудини. Така вибірка дуже, на наш погляд, солідна. Виявилося, що середній зріст чоловіків, становить 166,3 см при похибці 7,3 см. Середній зріст сучасних чоловіків-європейців 172-173 см при похибці 7,0 см. Як бачимо, нація зростає! Чи це поступове протягом століть зростання, чи, що більш ймовірніше, наслідок акселерації останніх часів? Відповідь, мабуть, попереду.


Треба зазначити, що в ті часи жили і справжні гіганти – богатири. Так, деякі із знайдених кісток належать чоловікам 198 та 200 см заввишки!


Що можна сказати про час поховань? Більшість кісток мають відповідну для домонгольського періоду збереженість та колір. Такий саме колір мають кістки з ходів Нестора і Меркурія у Ближніх печерах Лаври, де дослідники працювали раніше. Але помітна різниця в стані збереження багатьох кісток говорить про різний час поховань, аж по ХХ століття включно. Тобто, не всі знайдені в печері кістки можна відносити до домонгольського періоду. Скоріш всього, протягом століть дехто з людей знав про існування підземелля на Звіринці. Тому і ховали там своїх померлих.


Проведені рентгенологічні дослідження допомогли встановити прижиттєві патології та хвороби людей, які спочивають в печері. Частіше всього зустрічалися випадки захворювань хребців та суглобів. На рентгенограмах видно типовий остеохондроз. Знайдені цілі блоки, що складаються з 2-3 хребців. Це ознака хвороби Бехтерева. У такої людини були різко болючі і обмежені рухи тулубу. Деякі хребці мають зменшену висоту, деякі – клиноподібну деформацію. Всі вищезгадані зміни свідчать про наявність у цих людей важких хвороб, а також компресійних переломів. Такі хвороби могли виникнути у людей похилого віку, або у тих, хто займався важкою фізичною працею, пов’язаною з перевтомою та травматизмом. Ці хвороби свідчать і про порушення обміну речовин, яке може бути пов’язане з нераціональним харчуванням або розладами ендокринної системи. Таким чином, ми бачимо, що остеохондроз не є захворюванням лише сучасної людини. На нього страждали і наші пращури.


Деякі з кісток мають певні зміни, які свідчать про можливу щоденну травматизацію суглобів (аскетичний спосіб життя, риття печер, довге стояння на колінах). На деяких кістках маються поверхневі нарости, які свідчать про перенавантаження цих ділянок (носіння вериг на ногах тощо). Є кістки з ознаками остеомієліту, а це вже захворювання інфекційної природи.


Знайдена дуже цікава кістка. Це дугоподібно деформована грудина, що вказує на наявність у її власника вади серця (стеноз вустя аорти) з раннього дитинства. Так званий “серцевий горб”. Так, як і зараз, поширеним захворюванням був тоді карієс та парадонтоз. Чимало кісток, знайдених у печері, мають ознаки переломів (кінцівки, ребра, ключиці), які потім невірно зрослися.
ІІІ


Відомий київський історик-архивіст Людмила Андрійовна Проценко неодноразово піднімала питання щодо збереження і охорони не на словах, а на ділі київського некрополя, зокрема некрополя звіринецького. Вона дійсно любила померлих і дбала про їх пам’ять. Тому, що нема майбутнього без минулого. За кожним похованням – людина з її долею, з власними трагедіями і власним щастям. Атеїстичне мариво, немов пліснява, отруїла чимало людських душ. Байдужість і цинізм – ознаки цього отруєння. Могили наших святих і славетних пращурів руйнували, заливали асфальтом, над святими мощами безсоромно глузували. І все для того, щоб знищити нашу пам’ять і багату історію. Нерозумні діти!


Людмила Андрійовна багатьом з нас відкрила очі і спонукала бути уважними до людського життя, яке не закінчується з тілесною смерттю. І хоча її вже рік не має серед нас, вивчення київського некрополя продовжується. Намісник Свято-Введенського монастиря в Києві архимандрит Даміан займається виданням багатотомного “Некрополя” Проценко Л.А. Стараннями і молитвами братії Свято-Троїцького Іонінського монастиря Звіринецьки печери набули вигляду такого, як це належить бути в святому місці. В печерному храмі відбуваютьсь богослужіння, прочани можуть послухати цікаву розповідь про історію і сьогодення печер. А також прикластися до святих кісток преподобних звіринецьких і залишитися наодинці із вічністю, побувати в далекому минулому, помолитися. Якщо ви ще не були в печерах – завітайте у Іонінський монастир. Зустріч із сивою давниною закарбується у вашій пам’яті назавжди.