Над нашими головами кудись у бік столиці пролітає акуратний маленький, чорний ґвинтокрил – чи не гарант конституції летить на роботу? Колись Віктор Федорович був першим пасажиром вишгородського дизеля, з тих пір чомусь ним нехтує – попри те, що цей зручний транспорт міг би без ніякого перекриття вулиць і дурних ескортів підкидати президента майже до самого Межигір’я. Наша ж залізниця тут йде по високому насипу серед земельних ділянок, більше схожих на циганські табори. Обов’язковий їх атрибут – халабуда з самого непридатного матеріалу (воістину, дачник – це санітар міста!) Плюс чотири кілочка, яким по краях обгороджено ділянку. Ще одне озеро знаходиться з іншого боку насипу.