У прадавні часи кияни пили «до дна», а каміни будували такі, як у Лондоні. 

– Розкопки, які ми провадили в Ярославському провулку, 7/9, а потім 1/3, – розповідає Сергій Тараненко, – дають нам підстави твердити, що життя цього району як міської структури розпочалося не раніше, ніж у середині XI століття. Попередні ж археологічні відкриття свідчили про те, що жити на Подолі люди почали вже з другої половини IX століття. Як виявилося, друга частина Подолу, розташована біля гори Щекавиця та відокремлена від першої руслом річки Глибочиця (нині на цьому місці простягаються вулиці Верхній і Нижній Вал), освоювалася лише під час правління Ярослава Мудрого. «І це – нове відкриття в топографії стародавнього Києва, – упевнений начальник Подільського загону, – яке увійде в усі підручники та довідкову літературу на цю тему». 

– Цю частину Подолу заселили пізніше, – пояснює Сергій, – оскільки її тривалий час використовували під луки й пасовиська. І тому цю місцину наші предки називали «Заболонь» (по-сучасному – «Оболонь»). А взагалі, досвідчений археолог вважає, що в питаннях розселення людей мало що змінилося з давніх часів. «Усі знають, що багато українців, – каже він, – працюють зараз у Португалії, Італії. Але, попрацювавши за кордоном рік-два, заробітчани частенько залишаються там назавжди. Можна провести таку аналогію: для спорудження Ярославового валу було зігнано звідусіль близько п’яти тисяч осіб. А оскільки вал зводився протягом п’яти років, чимало будівельників після закінчення робіт теж залишились у Києві. Цим і пояснюється розширення заселених місць Києва, зокрема й Подолу, за часів Ярослава Мудрого». 

2008 року на розкопках у Ярославському провулку, 1/3 було виявлено найбільшу будівлю з усіх 300 давньоруських споруд стародавнього Подолу. Її площа – приблизно 46 квадратних метрів. «Для того часу, коли вона була споруджена, – веде далі Сергій, – стандартом будівництва була будівля розміром від 16 до 24 квадратних метрів. Це дає змогу стверджувати, що відкопана садиба є міні-феодальним володінням. Можливо, там мешкав боярин чи багатий купець. На площі 300 квадратних метрів ми не зустріли жодного паркана, отже, уся ця територія належала людині, яка посідала не останнє місце при княжому дворі». 

Однією з цікавих знахідок археологів на території цієї садиби є келихи у формі лійки в кількості 12 штук. Їхня своєрідність та оригінальність полягає в тому, що конструкція цих атрибутів застілля не передбачає ніжок, які б підтримували саму чару. Тобто такий келих не можна було поставити на стіл, а потрібно було тримати в руках. Отже, гість, що сидів за столом у цій садибі, вочевидь, мусив пити з такого келиха тільки «до дна». 

Ще одна унікальна знахідка, про яку розповів пан Сергій, – це пічний пристрій, виконаний з плінфи. З цього матеріалу в давнину будували церкви. Археологи ж виявили, що в цей будматеріал, з котрого зроблена старовинна піч, були додані три фрагменти смальти (різнокольорові кубики скляної маси, з якої робили мозаїку в храмах). Вони висловили припущення, що господар цієї споруди, напевно, нахабно використав матеріал зі зруйнованих храмів. А ось те, що знайдений пічний пристрій виявився аналогічним каміну, виявленому в Лондоні та датованому серединою XII століття, – теж дуже цікавий факт. Це означає, що наша країна й Англія були тоді однакового, європейського рівня. 

– У цій садибі були знайдені також верхня частина черепа та щелепа коня, – перелічує далі знахідки керівник розкопок. – Це заставна жертва. Вона символізує достаток і добробут родини. Тварину було вбито під час закладин цього будинку. Крім того, у садибі були виявлені серп, ковка від лопати, кресало, кілька залізних ножів та чимало інших речей, котрі постали з небуття завдяки допитливих очам і невтомним рукам київських археологів. І хоча відтоді, як почали копати Поділ, багато що змінилося, але сталими лишилися дві речі – безмежна, навіть фанатична любов цих людей до своєї професії та лопата, за допомогою якої сучасні шукачі артефактів відкривають нові сторінки історії Києва.