Ирина ОМЕГА. Сыр как удовольствие. — К.: Елисейские Поля.
Сир — разом із вином — є найдревнішим штучним продуктом харчування. Археологи свідчать, що вже давні шумери та єгиптяни ласували двома десятками різних його сортів. Олександр Македонський звернув стратегічну увагу на властивість деяких сирів зберігатися довго й дуже довго і надав сирові статусу перших в історії цивілізації консервів, зробивши його основою меню легіонерів у далеких мілітарних експедиціях.
Нині до вибору є більше тисячі сортів сиру. Чи не 80% цього розмаю виробляють у Франції та Італії. Французи, наприклад, можуть собі дозволити щодня куштувати новий сорт, так і не перепробувати за рік усіх видів. За статистикою, вони споживають 200 грамів сиру на день і стверджують, що такий режим харчування є запобіжником супроти серцевих хвороб.
З книжки дізнаємося, що звичні для нас назви сортів не відповідають світовій класифікації: «голландський» — це насправді гауда, а «швайцарський» — ементаль. Що ж таке «степовий» або «російський» — не знає навіть вельми поінформована авторка. З чималим здивуванням дізнаємося також, що легендарні совєтські плавлені сирки можна вважати справжніми сирами лише умовно, оскільки вони проходять термічну обробку. Такі самі несподіванки вичитуємо і щодо інших звичних у нас назв: приміром, запечене під сиром м’ясо «по–французьки» — невідома у Франції страва.
Андрей ДАНИЛОВ. Пиво и пивная культура. — К.: Елисейские Поля.
Ще розмаїтішою виглядає пивна палітра. У тому самому Давньому Шумері поціновувачі вибирали з–поміж 70 сортів, і тодішній адміністративно–кримінальний «Кодекс Хамурапі» ретельно стежив за їхньою ціною/якістю: «Якщо трактирниця підніме ціну на пиво занадто у порівнянні з ціною на зерно, і це буде доведено, тоді її слід кинути у воду», — прочитали історики на сивих законодавчих табличках. Із фальсифікаторами питва чинили більш вигадливо — топили у власному вариві. Можливо, саме з пивом пов’язане народження рекламного бізнесу — принаймні відомо, що якось один з австрійських олігархів замовив початкуючому музиканту І. С. Баху рекламний ролик і 1705 року публіка змогла оцінити оперу, названу майбутнім класиком не без іронії: «Про мудрість керівних осіб в упорядкуванні пивоваріння».
Пиво є всюди; лише у двадцяти мусульманських країнах його не варять (принаймні офіційно). Третина пивзаводів світу розташована в Німеччині, а 70% німецьких пивоварень — у Баварії. До речі, стандарти якості тут (наприклад, у «Хайнекена») — вищі за європейські. Друга за споживанням пива країна — Чехія. У містечку Пльзень, що дав назву найпоширенішому нині сорту, функціонує найстарший у світі музей пива. Про меморіальне вшанування цього продукту дізнаємося з книжки ще багато цікавого: у Данії сто років тому поставили пам’ятник «Туборгу» — 26–метрову пляшку, куди входить півтора мільйона звичайних пляшок. А копенгагенський символ — «Русалонька» — меценатський дарунок місту від засновника фірми «Карлсберг». Та й «Книга рекордів «Гіннесса» має пивні джерела.
Пивоваріння — стабільний бізнес: статистика свідчить, що на споживання пива не впливають навіть глобальні кризи й депресії. Демократичність напою підкреслюють винятки: нещодавно «Карлсберг» запропонував споживачам суперелітний сорт за ціною пляшки 200 євро. До речі, саме в лабораторії «Карлсберга» 1881 року вивели спеціальний сорт дріжджів, який дозволив зберігати притаманний кожному сорту смак, що й забезпечило сучасне розмаїття сортів. А останнє пивне відкриття — крижане пиво (Айс) — зроблено в Канаді.
У книжці ще чимало інформації, здатної перетворити візит до пивбару на екзотичну мандрівку. У цьому виданні краще, аніж у «сирному», співвіднесено вітчизняні сорти з міжнародною класифікацією. Окрема принада всієї серії — прикінцеві глосарії термінів.
Додати коментар