— Ідея написати цю книжку з’явилася в процесі спілкування з улюбленим видавництвом «Грані–Т». Ми обговорювали постать Городецького, і пані Діана раптом запропонувала: «Напишіть про нього роман! Хто ж як не ви?». І я задумався над пропозицією, тому що Городецький — справді дуже незвичайна людина і цікавий мені. Я колись читав книгу Дмитра Малакова «Архітектор Городецький», видану в 1999 році, і надибав там інформацію про тещу Городецького Корнелію Марр (дружину його, до речі, теж звали Корнелія), лютеранку, власницю одного київського заводу. А я точно знаю, що на цьому заводі працював мій дід. Мене дуже заінтригував цей збіг, я не вважаю такі речі даремними чи випадковими. Я уважно перечитав книжку Малакова, де, крім загальновідомих фактів, є й цікаві архівні знахідки, штрихи, що дають уявлення про Городецького–людину, почав думати над долею його споруд, фантазувати, проводити паралелі, осмислювати відоме і маловідоме і головне — зустрівся з фантастичною людиною Сергієм Костянтиновичем Кілессо — заслуженим архітектором, істориком архітектури, автором багатьох статей і книг, лауреатом державних премій. Ми були знайомі раніше, але давно не бачилися, він уже літня людина, і я дуже вдячний йому за ті години розмов, які він приділив мені. Я був приголомшений почутим, адже Сергій Костянтинович спілкувався з людьми, які знали Городецького, скажімо, з відомим київським архітектором Павлом Альошиними, котрий помер у 1961 році. Пан Кілессо розповів такі речі, яких не знайдеш у підручниках чи наукових статтях — особливості київського життя початку XX століття, як тоді працювали архітектори, в якому ресторані зазвичай укладали угоди з замовником, якими дровами опалювали каміни в київських будинках, навіть де і як ті дрова заготовляли. Словом, безліч достовірних дрібниць, які оточували мого героя, адже в романі всі імена, назви вулиць, адреси, навіть той факт, що на будівництві костелу загинув робітник — це все правда. Але в мене як у автора є своя версія життя Городецького — і чому він поїхав до Персії на схилі літ, адже йому і в Польщі чудово жилося, і чому побудував цей Будинок із химерами — дехто каже, що таким чином він розрекламував можливості цементу і бетону, який виробляла його фірма, у мене інша думка з цього приводу, чому він вів подвійне життя — в духовно–містичному сенсі. Чим більше я розплутував клубочок його життя, тим більше осмислював його архітектурні споруди. А уважно прочитавши його книжку «В джунглях Африки», тим більше знаходив підтвердження своїх здогадок. Городецький був дуже цікавою людиною — улюбленець жінок, епатажна людина, затятий автомобіліст — мав перше в Києві приватне авто, удатний мисливець… Він був чудовим стрільцем — постійно здобував перемоги на стрілецьких змаганнях, екзотичний в побуті — ходив по вулицях у крагах, шкірянці і з мавпочкою на плечі. Але за всим цим маскувався інший Городецький.

Ми зрушили дуже цікавий київський шар життя, і головне, ця тема лежала під ногами, а її чомусь ніхто не побачив…

В моїй книзі, як побачить читач, я розкриваю не лише таємницю Будинку з химерами, а й інші київські таємниці, якими сповнене наше місто. Зрештою — таємницю справжнього життя Владислава Городецького.

Замовити книгу в Магазинчику