1. Колекція посмертної маски

 

Наразі колекція містить 260 експонатів та входить до трійки найпрестижніших у світі після аналогічних колекцій США та Німеччини, в ній зібрано оригінали або перші копії з оригіналів. Решта музеїв мають кілька десятків посмертних масок, навіть у Третьяковській галереї їх не більше сотні. 

Мистецтво посмертної маски набуло розквіту у ХІХ – на початку ХХ ст. Їх знімали з відомих осіб для подальшого виготовлення скульптур. 

«Я спілкувався з багатьма скульпторами, які займалися цим, – розповідає директор музею Дмитро Шленський. – Вони розповідали, як це робилося, які виникали труднощі. Вважається, що маска передає справжню сутність людини, вбирає у себе частинку душі. Деякі навіть припускають, що колись за ДНК можна бути відтворити цих людей, адже на гіпсі залишається волосся, вії, брови, часточки шкіри. Свою колекцію збирає і Павло Глоба, з яким ми співпрацюємо і обмінюємося знахідками. Пошук масок – дуже копітка робота, для цього треба мати багато енергії, «почуття експонату», вміти домовлятися з родичами відомих людей, у сім’ях яких залишились зліпки, адже часто вони на цю тему й говорити не хочуть. Є аукціони за кордоном, причому на «живих» практично неможливо щось придбати, а от на віртуальних – реально. Нещодавно ми купили на інтернет-аукціоні в Парижі дві маски – оригінали ХІХ ст. Їх знайшов чоловік, який придбав на півдні Франції будинок і позбавлявся від мотлоху з горища. Одна знята з відомого французького композитора Шарля Гуно, засновника французької ліричної опери, друга – з останнього представника паризької оперети Едмона Одрана». 

У музеї зберігаються оригінальні посмертні маски наших співвітчизників – Амвросія Бучми, Дем’яна Коротченка, Василя Касіяна, академіка Філатова. А також перші та другі копії масок Леніна, Сталіна, Крупської, Єсеніна, Шевченка, Маяковського, відомих політиків, акторів, лікарів, фізиків, поетів. 

Сьогодні це мистецтво практично зійшло нанівець. У Києві остання маска була знята 1987 року, а у Львові – 2006го, це були диригенти Стефан Турчак та Микола Колесса. З відомих політиків останніми роками зліпки ніхто не знімав, виняток становить лише маска Бориса Єльцина, однак вона зберігається у родині, і її нікому не показують.

 

2. Замок Річарда

 

Цей будинок і досі є загадкою для городян і частково «білою плямою» для дослідників. Не знайдено його планів, є лише начерк петербурзького архітектора Роберта Марфельда для Санкт-Петербурга, нікому не вдалося відшукати сліди потомків Дмитра Орлова, який будував Замок, хоча у нього було троє чи четверо дітей. А от про мешканців Замку, зокрема українських художників, завдяки пошукам музейників дещо відомо. 

«Ми почали цю роботу, щойно почав створюватися музей, – каже Дмитро Васильович. – Потоваришували з онукою Фотія Красицького, одного із засновників цієї колонії художників, яка передала нам чимало речей. Потім знайшли онуку Івана Макушенка, вона віддала його картини. Полотна були у поганому стані, згорнуті в рулони, ми їх реставрували, і тепер вони виставлені в експозиції. Цікава історія вийшла з роботами єдиного київського скульптора початку ХІХ століття Федора Балавенського, який також мешкав у Замку. 

У записнику дослідниці його творчості Галини Богданович була московська адреса доньки скульптора, але перекреслена, оскільки та вже померла. Перебуваючи у Москві через кілька років, я таки наважився туди поїхати. Там мешкали інші люди, але вони знали нову адресу родичів Балавенського. Я вирушив з одного кінця Москви до іншого, і недарма, мене дуже добре прийняли, подарували музею документи, фотографії, малюнки».

 

3. Ніж Феофіла Яновського

 

Взагалі дуже рідко люди дарують якісь предмети, це радше виняток. У експозиції, присвяченій Феофілу Яновському, особистому лікарю Лесі Українки, Марії Заньковецької, Івана Карпенка-Карого і теж мешканцю узвозу, є ніж для розрізання паперу зі слонової кістки. Його принесла лікарка – учениця відомого терапевта. Це був подарунок учителя, який вона зберігала довгі роки, а потім вирішила, що його місце у музеї.

 

4. Книги Михайла Грабовського

 

Більшість предметів все-таки купують. Як, наприклад, оригінали книжок польського романіста та критика і одного з найперших мешканців Андріївського узвозу, автора «Заметіль в степу», критика літератури Михайла Грабовського.

 

5. Мощі святого Андрія

 

Колись письменник Андрій Муравйов привіз частку мощів св. апостола Андрія зі Святої гори Афон, вона зберігалася у Андріївській церкві. Потім її було втрачено. Але на згадку про цю історію у Римі вдалося купити релікварій початку ХІХ ст. з іншою часткою мощів св. Андрія і привезти його до Києва.

 

6. Візитки

 

Серед них є особисті картки Феофіла Яновського, настоятеля Андріївської церкви Федора Титова, історика Степана Голубєва, Льва Троцького тощо. Цікаво, що жіночі картки були маленькими та витонченими, чоловічі – розміром з поштовий конверт. Був і свій етикет: спочатку вказувалося ім’я та по батькові, потім прізвище. Перший візит супроводжувався обміном картками з кожним членом сім’ї, а слуга, відчиняючи двері, мав тримати тацю для карток на долоні лівої руки. Стороннім розглядати ці картки вважалося неетичним. А дівчата могли замовити власні візитівки після того, як рік вели світське життя. До того їх вказували на картках матері.

 

7. Страхові таблички

 

Це також характерна деталь побуту, їх кріпили на будинку чи квартирі, що були застраховані. Ці будинки давно знесли, а таблички залишилися.

 

8. Ротонда

 

Жіноча накидка хутром усередину, один з експонатів цілої колекції міського костюма, яку збирають у музеї. У ХІХ ст., коли пані виходила з театру, надягала ротонду, аби не змерзнути. Це рідкісна річ, оскільки у Києві залишилось мало одягу через війни, окупацію, боротьбу з надмірностями та міщанством. Придбати її вдалося в Росії.

 

9. Бляшанки з-під льодяників і чаю

 

Їх і досі не квапляться викидати, і майже в кожній сім’ї знайдеться така банка з яскравою картинкою, до якої складають гудзики чи намисто. А раніше це взагалі було модно. 

«Їх часто знаходили у старих будинках, на горищах, – веде далі Дмитро Шленський. – Я свого часу купив будинок у селі, і там від колишніх господарів залишилася старовинна бляшанка з-під льодяників. Це теж атрибут епохи. Ось коробка для чорної ікри на вагу, коробка з-під печива у вигляді самого печива,печатка для мила, шкіряний футляр для льодяника фірми «Кіттібо».

 

10. Автографи Вертинського та Кошиця

Висловлюючись по-сучасному, справжнім фанатом Олександра Вертинського був відомий київський лікар Альфред Мендельсон, який збирав власну колекцію записів та автографів артиста. Її навіть хотіли викупити доньки маестро, та він відмовив і передав частину експонатів музею. А от портрет з автографом Олександра Кошиця співробітники музею знайшли випадково в Америці – у крамниці, яка торгує автографами. 

На відміну від інших музеїв, які виставляють копії, а найцінніше тримають у запасниках, у Музеї однієї вулиці найцікавіше відкрите для огляду. Саме так, вірять його співробітники, життя цих речей продовжується.