Ще у 1833 році ліворуч від нинішньої Байкової вулиці було відведено місце для поховань мешканців Києва різних сповідань – православних, католиків, лютеран. Нове кладовище деякий час називалося Новостроєнським, зрештою отримало назву Байкове від розташованого в цій місцевості хутора генерала Байкова.

Ім’я Сергія Байкова вписане в історію Вітчизняної війни 1812 року. При відступі французької армії з Росії авангардний загін на чолі зі штабс-капітаном Байковим захопив обоз наполеонівського маршала Даву, в якому виявилися цінні документи і жезл самого маршала. Фельдмаршал Кутузов послав Байкова до Петербурга з повідомленням про цю подію. Офіцер передав імператорові Олександру I унікальний трофей, і той одразу ж нагородив Сергія Байкова Георгіївським хрестом. Згодом герой дослужився до звання генерал-майора, оселився в Києві та придбав хутір на околиці – за річкою Либідь. Цю місцевість стали іменувати «Байків хутір», а потім звідси утворилися назви Байкової гори, вулиці Байкової, Байкова кладовища.

На початку існування нового некрополя найбільш упорядкованою була лютеранська (німецька) частина, через що вулицю, яка вела від вул. Великої Васильківської в напрямку кладовища, назвали Німецькою (нині – вулиця Тельмана). У 1841 році було освячено дерев’яну кладовищенську Димитрівську церкву, що здавалася надто вже скромною та непоказною. Автор класичного «Описания Киева» 1868 року Микола Закревський писав: «С одной стороны скудость церковных доходов, с другой бедность Православного населения Киева служат причиною того, что иноверческие кладбища Немецкое и Латинское, рядом расположенные с Православным Дмитриевским, поражают очевидным своим превосходством в отношении богатства памятников, благоустройства и чистоты, хотя на них нет ни храмов, ни причта».

Стара частина Байкового кладовища зберегла чимало цікавих історичних поховань. Тут стоїть скульптурна постать славетної української поетеси Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки), похованої в 1913 році; поряд з нею покояться її мати – письменниця і громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Драгоманова-Косач) та інші члени родини Косачів. Збереглися могили знаних архітекторів – будівника Київського університету Вікентія Беретті та його сина Олександра Беретті, зодчого й портретиста Павла Шлейфера, художника Фотія Красицького. На ділянках старої частини спочивають відомий правник, професор університету Олександр Кистяківський (надгробок прикрашений його погруддям роботи скульптора Іллі Гінцбурга), конструктор дирижаблів Федір Андерс, професор духовної академії Опанас Булгаков (батько письменника Михайла Булгакова), засновники та видавці газети «Киевлянин» – професор Віталій Шульгін і його удова Марія Піхно. Тут-таки поховані діячі ділового світу старого Києва – аптекар і крупний домовласник Йоган Ейсман, власник кращого магазину годинників на Хрещатику Целестін Верле, книговидавці Стефан та Василь Кульженки, видавець і книготорговець Леон Ідзиковський та інші. Швидкий розвиток Києва вимагав нових місць для поховань. Через це у 1876 році до Байкового кладовища приєднали нову значну територію праворуч від Байкової вулиці. Тут теж були виділені православні, католицькі, лютеранські ділянки. На новому православному кладовищі коштом, зібраним за підмогильні місця, у 1884–1889 роках звели кам’яну Вознесенську церкву. Архітектор Володимир Ніколаєв оформив її у неовізантійському стилі. Після цього, у 1890-х роках, стару Димитрівську церкву розібрали. Матеріал, з якого вона була збудована, використали для спорудження у 1897 році нової дерев’яної Макаріївської церкви на горі Юрковиці біля Татарки. Місце колишнього вівтаря старої церкви на Байковому кладовищі досі позначене пам’ятним каменем. Некрополь було огороджено цегляною стіною. Вхід на нову православну частину позначено брамою в «російському стилі» з надбрамною каплицею, спорудженою архітектором Євгеном Єрмаковим у 1909 році. Загальна територія кладовища станом на 1917-й сягнула близько 50 га. На новій православній частині кладовища ще в дореволюційні роки були поховані, зокрема, видатний лікар Володимир Караваєв, історик і громадський діяч Володимир Антонович, класик української музики Микола Лисенко, автор слів національного духовного гімну «Молитва за Україну» Олександр Кониський, перший біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий, українські літератори й мовознавці Борис Грінченко та Павло Житецький, письменник і діяч театру Михайло Старицький… Тут-таки збереглося декілька давніх склепів – найбільш багатих та капітальних поховань. Чи не найкрасивішим серед них є оформлена в готичному стилі споруда, що стала місцем поховання заможного власника ковбасної фабрики Михайла Аристархова. Чимало знаних імен науковців, митців, підприємців, громадських діячів зустрічається на надгробках нових католицької та лютеранської частин. Тут, зокрема, збереглися поховання лікаря-епідеміолога, професора Володимира Високовича, художника, учасника розписів Володимирського собору Вільгельма Котарбінського, власника популярної кав’ярні в центрі Києва Бернарда Семадені та інших.

За часів Громадянської війни та на початку радянської влади на Новому Байковому кладовищі були поховані діяч української культури та держави Іван Стешенко, письменник Іван Нечуй-Левицький, художник та розробник символіки й дизайну перших цінних паперів незалежної України Георгій Нарбут. Згодом тут-таки, неподалік від Вознесенської церкви, упокоївся видатний український історик, академік, керівник Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Його не стало у 1934 році. Невдовзі чимало його колишніх соратників, учасників боротьби України за незалежність, знайшли безіменні могили у сталінських катівнях і таборах…

Головна алея нової частини кладовища за радянської доби поступово набула характеру офіційного українського пантеону. Вздовж неї ховали партійне та урядове керівництво УРСР, провідних учених, найбільш відомих письменників та майстрів мистецтв. Тут стоять надгробки колишніх членів політбюро ЦК КПУ Дмитра Мануїльського, Дем’яна Коротченка, Петра Шелеста, Володимира Щербицького, Олексія Ватченка, двічі Героїв Радянського Союзу партизанських ватажків Олексія Федорова та Сидора Ковпака. Нещодавно серед могил колишніх керманичів комуністичної системи з’явився надгробок рішучого борця проти цієї системи – керівника Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Біля головної алеї поховані керівник Академії наук УРСР біохімік Олександр Палладін, інженер-мостобудівник і фахівець з електрозварювання Євген Патон, конструктор славнозвісних Анів Олег Антонов, перша народна артистка України славетна Марія Заньковецька, її партнери по сцені українського «театру корифеїв» брати Тобілевичі – Микола Садовський та Панас Саксаганський, провідний радянський драматург Олександр Корнійчук, письменники-академіки Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар, видатні актори театру ім. Івана Франка – Гнат Юра, Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Наталія Ужвій, легендарні співачки Марія Литвиненко-Вольгемут та Оксана Петрусенко і багато інших.

Свого часу на Байкове кладовище перенесли найвідоміші поховання з тих некрополів, які підлягали знищенню. Зокрема, на головній алеї з’явився надгробок засновника російського драматичного театру в Києві Миколи Соловцова та його дружини Марії Глєбової, які раніше спочивали біля Аскольдової могили. Водночас заради звільнення престижних місць подекуди руйнували могили відомих дореволюційних діячів. Відомо, що великий надгробний пам’ятник поетові Павлу Тичині влаштували на місці поховання утримувача готелю й мецената Григорія Гладинюка.

На певній відстані від головної алеї теж зустрічаються надгробки знаменитих киян – таких, як чудові комічні актори Юрій Тимошенко (Тарапунька), Микола Яковченко, Андрій Сова, блискучий кіноартист Микола Гринько. В останні десятиліття у північній частині кладовища утворено декілька нових ділянок, на яких поховані відомі лікарі – академіки Микола Амосов та Олександр Шалімов, діяч транспортної галузі Георгій Кірпа, народні улюбленці – актори і режисери Леонід Биков, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, популярні артисти Борислав Брондуков, Сергій Іванов, Нонна Копержинська, Маргарита Криніцина, уславлений диригент Натан Рахлін, талановита художниця Тетяна Яблонська, архітектор, будівник нового Хрещатика Анатолій Добровольський, видатний футболіст і тренер Валерій Лобановський, «залізний гімнаст», олімпійський чемпіон Борис Шахлін, археолог і поет, відкривач славнозвісної золотої пекторалі Борис Мозолевський та багато інших. На Байковому кладовищі перепоховано прах українських патріотів, жертв політичних репресій – Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого.

У 1975 році поряд із кладовищем було споруджено великий крематорій у дусі гостросучасної архітектури (проект Авраама Мілецького). До нього веде Дорога скорботи, уздовж якої художники Ада Рибачук і Володимир Мельниченко створили Стіну пам’яті з оригінальною монументальною композицією філософського змісту. Але, на жаль, ідейні керівники брежнєвської доби сприйняли цей твір як замах на принципи соціалістичного реалізму, тож композицію було знищено.

Нині Байкове кладовище разом із колумбарієм займає площу понад 100 га. Пам’ятати про тих, хто покоїться тут, вивчати та зберігати історичні поховання – це наш обов’язок перед нами самими та перед нащадками.