Василь Кричевський народився 31 грудня 1872 року в селі Ворожбі Лебединського повіту. У 1886-му старший син багатодітної сім’ї лебединського повітового фельдшера приїхав до Харкова вчитися. Тринадцятирічного Василя Кричевського зарахували до залізнично-технічного училища, де були добре поставлені креслення та малювання. Здібності хлопця одразу помітив технік міської управи. В ті роки масово забудовували Москалівку та Заїківку, і підліткові доручили проектувати невеликі міщанські будинки. Так він заробляв собі на життя, а братові — майбутньому відомому художникові Федору Кричевському — на навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Незабаром з’явилися і власні замовники. Юне обдарування помітив професор архітектури Харківського технологічного інституту Сергій Ілларіонович Загоськін. Він взяв хлопчика в сім’ю і виховував разом зі своїми дітьми. В дев’ятнадцять років Василь Кричевський — помічник міського архітектора з правом підпису своїх проектів. Відтоді околиці й центральні харківські вулиці зберігають пам’ять про Кричевського: в багатьох будинках відчувається його улюблений псевдоготичний стиль.
У 1903 році в Полтаві проводили конкурс на спорудження будівлі губернського земства. Василь Кричевський запропонував проект, заснований на традиціях народної архітектури. Кажуть, коли Микола ІІ їхав відзначати чергову річницю Полтавської битви, його вразила незвична будівля Полтавського земства. Він зайшов до дивовижного будинку, оздобленого гербами з національними українськими мотивами і написами українською мовою. Цар похитав головою і мовчки посміхнувся, а придворні тут-таки кинулися здирати “малороссейския письмена”.

Так Василь Кричевський започаткував український стиль в архітектурі. Натхненний успіхами, архітектор перебирається до Києва. Український стиль має успіх, Кричевський створює будівлю за будівлею. Захопившись національним, збирає колекцію предметів народного мистецтва, а в 1917-му стає одним із засновників Київської академії мистецтв. Викладаючи архітектуру, влітку їздить в етнографічні експедиції, малюючи і збираючи все, що стосується української культури.
Ще одне захоплення Кричевського — книжки, оформленню яких віддано півстоліття. Першою роботою була обкладинка альбому малюнків до “Енеїди” Котляревського (1903), останньою — обкладинка для українського православного календаря 1953 року. Скромний Кричевський не вмів домагатися солідних гонорарів. Наприклад, академік Грушевський, замовивши обкладинку до “Ілюстрованої історії України” (1911), обіцяв добре заплатити. Коли “Історія” вийшла, автор запитав у художника, скільки той хотів би отримати за роботу. Кричевський назвав скромну суму — 15 рублів. Грушевський відповів: “Пане-товаришу, може, це дуже дорого, нехай буде 12”. На тому і зійшлися.

У 1918-му до влади в Києві прийшла Центральна Рада. Михайло Грушевський доручив Кричевському розробити державну символіку. Грушевський вважав, що знання історії і культури України допоможе художникові знайти найлаконічніші символи, що передавали б суть молодої держави. 28 березня 1918 року офіційним гербом України затверджено тризуб київського князя Володимира, перероблений і оформлений.

У двадцяті — тридцяті роки Василь Кричевський з ентузіазмом займається вивченням і збереженням української культури. В 1925 році він знайшов та відреставрував будинок Шевченка в Києві, потім домігся відкриття в ньому музею. У тридцятих роках спроектував меморіальний музей Шевченка в Каневі. Нових будинків Кричевський уже не зводить: його епоха минула, а пристосовуватися до нових архітектурних віянь не хотів і не міг. Кричевський захопився книжковою графікою.
Неперевершений знавець народного мистецтва, він зробив відчутний внесок у вітчизняну сценографію і театральний дизайн. У 1907—1910 роках оформляв спектаклі в театрі Садовського: “Тарас Бульба”, “Ревізор”, “Богдан Хмельницький” та інші, потім — вистави “Пані Марра” і “Уріель Акоста” в Українському державному театрі. 1916—1917 роки — Василь Кричевський ратує за створення української професійної кінофабрики. Закономірно, що його запросили 1925 року художником на Одеську кіностудію. На Одеській та Київській кіностудіях він оформив дванадцять фільмів: “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило” режисера Чардиніна, “Назар Стодоля” і “Кармелюк” Тасіна, “Звенигора” Довженка, “Сорочинський ярмарок” Екка. Ідею знаменитої стрічки “Звенигора” великому Довженкові подарував саме Кричевський.
Друга світова війна застала Василя Кричевського в Києві. Він пізнав усі “радощі” окупації: голод, холод, поневіряння по чужих будинках. У 1943 році художник із сім’єю виїхав на захід. Якийсь час працював у Львові під покровительством владики Шептицького, потім через Братиславу, Бжецлав, Аугсбург дістався Парижа, де недалеко від Лувру жив його старший син від першого шлюбу Микола, теж художник. Згодом перебрався до Венесуели. Дорогою втрачено майже всі роботи Кричевського. В чужому краю він малював пейзажі Каракаса і… батьківський дім у Ворожбі на Сумщині, садибу діда в Лебедині, Богдана Хмельницького на Софійській площі в Києві, селянські будинки України.