Прийнявши постриг, отримав iм’я Микола й прiзвисько Святоша. Перед смертю заповiв монастиревi усе своє майно та бiблiотеку.
Велике муроване будiвництво в той час широко розгорнулося в монастирi. Князi й бояри почали ховати у лаврi представникiв своїх родiв, а на спорудження монастирських храмiв робити щедрi пожертви.
У перiод розбрату мiж князями половцi весь час загрожували Печерськiй обителi та Києву. Необхiднiсть кам’яної брами iз церковною будовою була очевидна. Обидвi споруди виконували оборонну мiсiю i водночас мали символiчне значення.
Троїцька надбрамна бачила немало драматичних подiй. Щоправда, протягом кiлькох столiть саму її незгоди оминали, хоча знаходилася вона у дуже вразливому мiсцi. Пiд час Другої свiтової вiйни був ущент зруйнований Успенський собор — головний храм монастиря (досi точно не вiдомо, окупантами чи «оборонцями»). Невблаганний час i прикрi обставини спотворили й знищили багато iнших лаврських споруд, але не завдали значної шкоди Троїцькiй церквi.
Чудовий вигляд цього храму може ввести нас в оману щодо його iстинного вiку. Головнi фасади — схiдний i захiдний — декорованi у стилi козацького бароко. Але ж знаємо, що насправдi храм значно давнiший, його мурованi стiни пам’ятають часи татаро-монгольської навали.
Ось ми перед схiдним фасадом Троїцької церкви. Милують око життєрадiснi барви живописних композицiй, соковитi гiрлянди плодiв та квiтiв… Однак храм має чотири фасади, й усi вони неповторнi, в кожного наче «власна» бiографiя. Кожен входить до вiдокремленої частини лаврського подвiр’я.
Проте можемо скласти уявлення про первiсний вигляд храму: досить зайти у подвiр’я з пiвденного боку й поглянути на пiвденний фасад. Нашарування пiзнiших епох тут видаленi реставраторами. Фрагменти нетинькованої стiни дають змогу побачити стародавню кладку — сумiш цегли й дикого камiння (вiзантiйське запозичення).
Церква має стрiмкий силует, вона наче прагне вгору. Це пiдкреслюють високi вузькi вiкна, вертикальнi лiнiї, що членують площину пiвденного фасаду. Мiж лiнiями чiтко позначенi декоративнi нiшi. Виникає враження простоти й суворостi, майже аскетизму. Саме таким було життя за часiв Давньої Русi й саме в такому стилi будували церкви та укрiплення.
Але всерединi храм мав нагадувати про Царство Небесне!..



Не маємо змоги побачити первiсного розпису Троїцької надбрамної церкви. Але нинiшнiй теж унiкальний. Це пам’ятка українського монументального малярства 20–30-х рокiв XVIII столiття, єдиний повнiстю збережений ансамбль славнозвiсної київської школи бароко. Вона ж бо в тi часи визначала стилiстику та високий рiвень майстерностi художникiв не тiльки в Українi, а й на Балканах.
Тож завiтаймо до Троїцької церкви. Вхiд — iз пiвнiчного подвiр’я. Ми на колишнiй територiї Микiльського Больницького монастиря, де знаходили вiдпочинок лiтнi заслуженi ченцi. Саме до цього монастиря у XVII–XVIII столiттi належала Троїцька церква. Храм був недоступний для простих прочан. Крiм монахiв Больницького, його вiдвiдували тiльки вищi церковнi iєрархи та свiтськi вельможi.
Погляньмо на храм iз цього боку, i вiн нас знову здивує. Замiсть аскетичних суворих форм стародавнього храму — пiзнiший динамiчний фасад! Вiн увiнчаний масивним карнизом i бароковим фронтоном. Прибудова того ж стилю — нiби незалежна вiд домонгольської церкви. Архiтектура споруди дещо обважнiла, а проте iмпозантна. Цей притвор подiбний до скульптури, вiн нiби сперечається зi щедро декорованим захiдним фасадом. Зведена прибудова на початку XVIII столiття, коли в обителi тривало грандiозне вiдновлення пiсля Великої пожежi. 1917 року й з’явився новий розпис у церквi та притворi.
Рипнули важкi дверi, й ми вже усерединi прибудови. Це вузький коридор зi сходами на другий поверх, стiни якого знижуються бiля входу до церкви. Озираємося по боках, i вiдчуття свята нас не полишає. Бiльше того, виникає враження причетностi до чогось надзвичайного! Перед очима немов рухається пишна процесiя. Це великi групи праведникiв, якi разом iз нами пiдiймаються сходами. Превелебнi отцi й великомученики, святi дiвирi й святителi, пророки й праотцi… Уся Небесна Торжествуюча Церква прямує до храму. За нами «стежить» пильне око Бога Отця, зображеного на склепiннi. Господь оточений Небесними Силами — херувимами, що славлять Його. Вiд уст херувимiв вiдходять написи, i це створює «зорове» враження багатоголосного спiву. Янголи «чотирьох вiтрiв», що сурмлять у золотi сурми, облямовують композицiю склепiння. Яскравi барви, розкiшнi орнаменти, золото й срiбло, «перли» та «коштовне камiння» на вбраннях святих, їхнi повновидi рум’янi обличчя… Бароковий живопис притвору вiдзначається чи не надмiрною пишнотою. Вiд споглядання вас охоплює трiумф i пiднесення!



Iнтер’єр притвору наче оповитий незвичайним краєвидом. Вiн «заселений» вовками та оленями, буйволами та левами, мавпами та слоном, екзотичними птахами та фантастичними рибами, мiфiчними тритонами та морськими кониками. Представленi й символiчнi зображення, такi як пелiкан, що роздирає власнi груди i кров’ю з них годує пташенят. Зображення, з яких складаються краєвиди, поданi значно меншi за фiгури праведникiв. Ця неспiвмiрнiсть створює дивний ефект перебування поза земною реальнiстю.
На другому поверсi притвор обгинає паламарню. Тут «зустрiчає» нас янгол Суду Господнього з пером у руцi. Вiн «записує» усiх, хто входить до церкви i «нагадує»: до храму мусимо входити зi страхом i вiрою. Поруч — апостоли з Iсусом Христом. Ще двi процесiї над самим входом до храму очолюють Матiр Божа та Iоанн Предтеча. Прабатьки Адам i Єва «охороняють» вхiд, нiби вартовi.
I нарештi, ми в церквi. Сонячнi променi проникають крiзь вiкна банi, розсiяне свiтло спадає з трьох захiдних вiкон. Контрасти з тiнню «пiдказують» нам головнi акценти в iнтер’єрi. Увагу прибулих незмiнно привертає iконостас. Вiн справляє враження важкої золототканої завiси. Встановили його у храмi 1734 року.
Живопис прикрашає i всi стiни, склепiння, стовпи. Великi композицiї оточенi ареалом менших, якi додають нюанси до головних тем. Це допомагає збагнути змiст настiнних розписiв.



Рефреном проходить тема Святої Трiйцi. Щоб пiднести значення Троїчного догмату, в живописi пiдкреслена роль Першого Вселенського Нiкейського собору (325 рiк). На ньому засудили арiанську єресь i сформулювали Символ Вiри. Композицiя «Перший Вселенський собор» займає майже всю захiдну стiну. Але малярi ввели до розпису зображення своїх сучасникiв — українцiв i росiян у вбраннi XVIII столiття. Упiзнаємо гетьмана Скоропадського, оточеного козацькою старшиною. У творi вiдчуваються актуальнi патрiотичнi нотки, незважаючи на складний богословський задум. Мистецтву українського бароко це дуже властиво. Над iдеєю стiнопису працювали освiченi богослови, вихованцi славетної Могилянської Академiї. Та спiзнати красу живопису можемо й ми, бо це НАШЕ мистецтво, НАША мистецька спадщина. Оздоблення церкви доповнюється розкiшним панiкадилом на шiстнадцять свiчок, вiдлите з особливого сплаву в Києвi у 1725 роцi меценатським коштом. Вага свiтильника — 664 кiлограми. Звернiть увагу на дерев’янi мальованi лави-стасидiї уздовж стiн. Це досить незвично для українських православних храмiв, хоча подiбна традицiя iснувала ще на християнському Сходi. Стасидiї призначалися для хворих i лiтнiх ченцiв. Вони такi ж давнi, як панiкадило, i розписанi лаврськими майстрами. Пiдлога Троїцької церкви викладена фiгурними чавунними плитами. Це пожертва вiдомого росiйського заводчика Демидова. Тими плитами й виходимо з Троїцької церкви i вкотре чуємо мелодiю славнозвiсного лаврського годинника на Великiй дзвiницi. Вiн ось уже понад столiття веде вiдлiк життя цiєї мирної обителi. Однак чомусь хочеться, щоб час зупинився. Вiдступає житейська метушня. Хочеться ходити лаврськими вулицями й споглядати чудовi пам’ятки, зупиняючись перед кожною. Хочеться вiддати шану зодчим, художникам i тим, хто зберiг для нас цю невимовну красу. Троїцька надбрамна є тiльки початком нашого знайомства зi Святою лаврою — «монастирем, подібним небу».