Місцеві інженери усвідомлювали потребу прокладання біля міста окружної дороги. Тоді Київ мав два стратегічні шосе: Броварське і Берестейське (Брест-Литовське). Саме їх і належало з’єднати новою магістраллю, в обхід міста. Альтернативи у виборі варіанту – північного чи південного – не було: північний обхідний шлях виходив значно коротшим.


Навесні 1915 року сирецько-пріорсько-куренівський насип почали наближати до оболонських луків. Одночасно було розгорнуто будівництво мостового переходу через Дніпро з Чорториєм.


Подолати обшири Лівого берега належало наступного, 1916 року. Вже 20 січня набрав чинності секретний припис правління Київської округи шляхів сполучення. Відтепер протягом п’яти місяців учасники епохальної будови відчували гострий ритм розпоряджень, роблених «негайно, за воєнними обставинами». Про що йшлося у приписі?


Цей документ передбачав створення шосе – дублера існуючого понад півсторіччя Броварського (Чернігівського) шосе. Нова траса мала обігнути північний край артилерійського полігона (центральний об’єкт тогочасного Лівого берега) і з’єднатися з Чернігівським шосе перед самісіньким містечком Бровари. Було задумано безперервний напрямок руху Берестейське шосе – Дніпро – Артполігон – Бровари. Вдало вибраний профіль траси поволі підносив би військовий транспорт з дарницьких пісків на рівень святошинського плато…


На початку квітня проект представлено на затвердження у встановленому порядку. Інженери – автори пояснювальної записки закінчили її запевненням про раціональність замостіння проїзної частини каменем. Проте вже за тиждень було рекомендовано привести лівобережну лінію «до стану гарної ґрунтової дороги, застосуванням для проїзної частини скріплення сипучого піску глиною та соломою або іншими засобами».


18 квітня у секретному рапорті в ставку головного імператорського командування було повідомлено, що «лінію Артполігон – Бровари закінчено без мостіння». Увесь травень пішов на з’ясування вимог щодо характеру покриття нової дороги і на вироблення кошторису будівництва.


21 червня офіційна верхівка округи шляхів сполучення проїхала вздовж усієї дороги Артполігон – Бровари. Комісія констатувала, що земляне полотно «легко прорізують колеса екіпажів. Проїзд по полотну… настільки важкий, що можливий лише повільним кроком; що ж до важких фур та автомобілів-вантажівок, проїзду яких можна очікувати внаслідок стратегічного значення дороги, то такий буде вельми ускладнений і навіть неможливий».


За кілька днів було скасовано стратегічний статус дороги. Відтепер вона мала обслуговувати лише місцевий рух. У доповіді, надісланій до Петербурга, начальник Київської округи виправдовував ситуацію тим, «що в цей час камінь залізниця не доправляє, замінити ж залізничне перевезення каменю водним не є можливим…» Отже, на ударній будові настала пауза, невдовзі – перерва. Шляховики сюди так і не повернулися.


Нині три фраґменти дороги 1916 року, на які можна натрапити в лісових хащах, навряд чи промовляють щось випадковому грибникові чи туристові.