Земля й трагедії

Історія клаптика землі, на якому стоїть «Будинок з химерами», рясніє трагічними випадками. Вони почалися ще у другій половині ХІХ століття, коли ділянка була частиною величезної садиби, розташованої між вулицями Інститутською, Банковою та Лютеранською. Садиба належала тоді доктору Францу Мерінгу, професору Університету святого Володимира. Прибуткових будинків там іще не було – лише особняк сім’ї власника, оранжереї, парк, ставки та господарські споруди. Тоді ж і спіткало родину Мерінга велике горе – смерть улюбленої доньки. Вона потонула в морі. Згодом київські обивателі «відредагували» цю сумну подію, замінивши в легенді постать професора Мерінга на нового власника садиби – архітектора Городецького. У пізнішій версії переказу йдеться про красуню-дружину (або доньку) архітектора, яка потонула. Нібито на спомин про це нещастя автор прикрасив дах особняка рибами, жабами та русалками з неводами. 

Незабаром і сам Франц Мерінг покинув цей світ. Після смерті професора його син звернувся до Київської міської управи з проханням прокласти територією садиби чотири нові вулиці, котрі передавались у власність міста. Наприкінці століття Мерінги продали садибу за 800 тисяч рублів. Придбалоїї нещодавно створене Київське домобудівне товариство, яке очолював відомий київський архітектор і водночас голова Товариства взаємного кредиту Георгій Шлейфер. 

У червні-липні 1895 року було виконано роботи з перепланування садиби та поділу її на вісімнадцять менших обійсть із в’їздами до них з чотирьох прокладених наново вулиць. Оскільки наприкінці ХІХ століття Київ охопив будівельний бум, садиби почали дуже швидко забудовуватися багато- та середньоповерховими прибутковими будинками. Ненайвдаліша частина обійстя – на горі, над колишнім озером у долині – також дісталася Київському домобудівному товариству, яке придбало цю ділянку 1901 року за символічну плату в такого собі Голшулька, котрий не зміг тут нічого побудувати. У товариства ділянку викупив талановитий, екстравагантний Городецький, спокусившись низькою ціною, мальовничістю місцини і сподіваючись при цьому на власний професіоналізм.

Обіцяв, побудував – оцінили

Городецький публічно пообіцяв спорудити тут за два роки щось незвичайне й навіть побився об заклад зі своїм колегою Олександром Кобелєвим, членом-кореспондентом Петербурзького товариства архітекторів. Того самого 1901 року пан Лешек Владислав розробив проект і, не гаючи часу, почав будівельні роботи – на кошти, отримані в Київському товаристві взаємного кредиту під заставу нерухомого майна. 

У 1903 році основні роботи було завершено, Городецький виграв парі, а зведена ним будівля стала предметом захвату киян. За призначенням це був традиційний київський прибутковий будинок, який вирізнявся лише вельми оригінальним оформленням. Він був чотириповерховим з боку вулиці Банкової та шестиповерховим – з двору. На першому поверсі з боку подвір’я розміщувалися стайні з кімнатами для кучерів, пральня та дві квартири з вигодами – дво- і трикімнатна. Вартість річної оренди цих квартир становила 420 і 540 рублів відповідно. На другому поверсі знадвору містилася шестикімнатна квартира з передпокоєм, ванною кімнатою, кількома туалетами, кухнею, коморами та кімнатами для челяді. Її річна оренда коштувала 1200 рублів. На третьому поверсі з боку двору розташовувалася восьмикімнатна квартира з передпокоєм, кухнею, приміщенням для миття посуду, кімнатами для слуг, ванною й туалетами, річна оренда якої сягала 2000 рублів. Господар з домочадцями мешкав на четвертому з двору та першому з боку вулиці поверсі, у квартирі №3 з тринадцятьма кімнатами, кухнею, ванною, туалетами й коморами. Вартість оренди аналогічної квартири поверхом вище становила 3500 рублів на рік, а квартири на горішньому поверсі – 2750 рублів. Окрім квартир, стайні, пральні та комор, у будинку існували винні погреби, а поряд з ним був побудований корівник. Садиба була застрахована від пожежі на суму 175 тисяч рублів у Першому російському страховому товаристві. Власник планував отримувати прибуток від експлуатації будинку в розмірі 13910 рублів на рік, проте реальний валовий дохід становив 9500, а чистий прибуток – 7200 рублів на рік. Будинок з усіма службами та землею було оцінено у 133 тисячі рублів.

Прокляття Лешека Городецького

Городецький не пошкодував грошей на розкішне оздоблення приміщень: парадні сходи було виконано з карарського мармуру, стіни обшито натуральним деревом, підлогу вкрито паркетом, а стелі прикрашено ліпниною. Проте опоряджувальне марнотратство спричинило чималі фінансові проблеми, чого не врахував чепуристий любитель публічних фасонів. І поки він мріяв про ще одну будівлю на сусідній, так само незручній, ділянці, котру Городецький придбав 1911 року за 12500 рублів у відомого мецената й домовласника Всеволода Демченка, «Будинок з химерами» спіткали неприємності одна за одною. Через невміння Городецького грамотно співвідносити витрати й доходи вже в липні 1912 року особняк довелося закласти в Київському товаристві взаємного кредиту. Оскільки домовласник виявився неспроможним виплатити відсотки за кредитом, садибу з особняком було продано кредитним товариством з торгів. 1913 року в міських довідниках уже згадується ім’я її нового власника – Данила Балаховського, французького консульського агента в Києві. 

Згідно з легендою, виселяючись зі свого улюбленого дітища, Городецький побажав його майбутнім господарям якнайгірших неприємностей. Побажав, схоже, щиро й від душі – власники «Будинку з химерами» змінювалися невпинно, а сама будівля постійно перебувала в аварійному стані.

Сьогодення

До 2002 року унікальна київська пам’ятка перебувала у вкрай аварійному стані. Тоді ж «Будинок з химерами» зазнав реставрації. Крім звичайних протиаварійних заходів (влаштування пальових фундаментів, зміцнення стін, прорізів, перекриттів), київськими фахівцями були виконані й дуже витончені, рідкісні роботи з відновлення декору, втраченого за період експлуатації будинку, картин на полотні; колишнім кімнатам для прислуги було надано ошатнішого вигляду. Також було відреставровано та доповнено ліпні елементи в інтер’єрі, скульптури на фасаді будівлі, облаштовано інженерне й охоронне обладнання. Схоже, прокляття архітектора-марнотратника, якщо не відступило, то значно послабшало – нині будинок вельми успішно використовується як частина резиденції Президента України та є пам’яткою архітектури №906.