В кожного такий пОділ міста безперечно інакший, бо про ті далекі і часто невідомі краї кожен має своє особисте уявлення. Впливає на це також пора року і час доби – взимку найкраще вдається відшукувати північні країни – канадськими видаються озера, а окремі центральні вулички подібні до Стокгольму чи Хельсінкі. Восени вузькі провулки стають майже празькими чи може паризькими, втім, одна моя подруга завжди потрапляє в свій такий київський Париж навесні, прогулюючись Європейською площею. Інший мій товариш часто влітку приходить під Арку Дружби народів дивитися на Нью-Йорк – саме це місто нагадують йому білі висотні будівлі на Лівому березі в променях вечірнього сонця. Мені доводилося бачити не багато інших міст – кілька обласних чи районних центрів України, і кілька столиць чи просто великих міст у сусідніх державах. Однак всюди я знаходила вулицю, парк, кілька будинків, перехрестя чи подвір’я, що нагадували мені Київ. Справа тут навіть не в візуальній подібності, а мабуть в настрої чи атмосфері, у тому впливі, який здійснює певна частина простору на певну особу. Нагадувати інші міста можуть не лише великі об’єкти – достатньо якоїсь фігурки на вітрині, назви страви в фаст-фуді чи дверної клямки, яка пов’язана для тебе з тими чи іншими подіями, що в свою чергу асоціюються з певним періодом в житті, який ти провів у якомусь місті. Бо ж речі, назви чи форми мандрують світом, а разом з ними мандрує і наше уявлення чи спогади про міста, нетривкі такі спогади, які, втім, залишаються надовго і чіпляються за будь-яке реальне втілення чи вираження.


З найвищої гори над Дніпром, з дев’ятої колії Залізничного Вокзалу, з вікна будь-якої вулиці, з найменшої кав’ярні … Звідки завгодно – Погляд на Місто, щодня, о 23:15 на Радіо Київ