Кияни з пошаною зберегали переказ про ці події. В XI-му столітті вони спорудили на честь святого Андрія кам’яний храм, що, на жаль, не дійшов до нас. В XVII-му столітті про відвідання апостолом Київських гір нагадувала Хрестовоздвиженська дерев’яна церква. У XVIII-му столітті на її місці звели за проектом Растреллі бароковий кам’яний собор святого Андрія. А напередодні 2000-річчя Різдва Христового на честь апостола було встановлено храм-каплицю й пам’ятник на Аскольдовій могилі. Саме тут, бо це місце нагадує про перші кроки Русі до Христової віри.

Через вісім століть після проповіді святого Андрея, коли Київ вже був столицею для частини східнослов’янських земель, тут князював Аскольд. За однією версією, його слід вважати нащадком засновника Києва, полянського князя Кия, за іншою — колишнім боярином князя Рюрика, що правив у Новгороді та керував племенами інших східнослов’янських земель. Зібравши великий флот, Аскольд взяв в облогу столицю Ромейської імперії Константинополь. Жителі православного міста звернулися до Пречистої Богородиці із молитвою, благаючи про допомогу. І тоді піднялася буря, яка знищила флот Аскольда. Князь врятувався дивом. Після того, як каже Никонівський літопис, русичі Аскольда прийняли християнство. Історик Татіщєв вважав, що з ними хрестився сам князь, отримавши ім’я Миколай.

Проте діяння Аскольда щодо навернення півдня Русі в нову віру обірвав 882-й рік, коли до Києва підійшли кораблі Олега, який князював у Новгороді після смерті Рюрика. Називаючи себе гостем, Олег запросив Аскольда на зустріч за межами міста, где київський князь був підступно убитий. З’єднавши київський південь та новгородську північ Русі, Олег обрав Київ столицею всіх підлеглих племен та сказав: «Хай буде він матір’ю містам руським!»

Поховали Аскольда прямо на місці вбивства. За словами «Синопсиса Київського» 1674 року, в X-му столітті свята княгиня Ольга спорудила тут церкву святителя Миколая. Стародавній Іоакимовський літопис додає, що цей храм був пізніше знищений Святославом — сином княгині, який, на відміну від матері, так і не став християнином. Ще пізніше, як стверджують інші літописи, тут стояла Микільська церква, зведена якимось Олмою.

З тих часів на могилі Аскольда багаторазово змінювали один одного дерев’яні храми на честь святителя Миколая. З початку XV століття давні грамоти згадують тут чоловічий Пустинно-Микільський монастир. В часи святого митрополита Київського Петра Могили вважалося, ніби ця обитель вже існувала в XI-му столітті й спочатку була жіночою, прийнявши до числа своїх черниць матір преподобного Феодосія Печерського — одного з засновників Києво-Печерської лаври. Наприкінці XVII-го століття трохи вище Аскольдової могили було зведено комплекс нових будівель для обителі, зокрема великий Свято-Микільський собор. Наступне століття подарувало монастирю високу надбрамну дзвіницю та ще одну кам’яну церкву святого Миколи — на місці, де раніше був стовп з іконою чудотворця. Згодом собор почали називати Великим Миколою, а церкву — Малим або Стовповим Миколою. У XIX-му столітті собор отримав ім’я Військового і став головним храмом київського гарнізону. Територію монастиря зменшили до однієї садиби Малого Миколи. Деякий час тут жив преподобний Іона Київський. А на самій могилі Аскольда було споруджено за проектом архитектора Меленського кам’яну церкву-ротонду, навколо якої ховали видатних киян. Неподалік від неї при будівництві узвозу, що вів на берег Дніпра, було знайдено давні чернецькі двоповерхові печери з унікальними графіті, каплицею-келією та гробницею. На жаль, одразу ж після досліджень святиню засипали.

За радянських часів майже всі монастирські споруди й кладовище були знищені. Храм на могилі Аскольда закрили й перетворили на парковий павільйон, зрізавши баню. Після розпаду СРСР церкву було передано греко-католикам та відреставровано. А православне богослужіння на Аскольдовій могилі звершується у збудованому до 2000-річчя Різдва Христового храмі-каплиці святого апостола Андрія Первозваного.