Між іншим, мешканці міста, які були присутні на урочистій церемонії відкриття фонтану, дуже здивувалися б, якби дізналися, що ця споруда залишиться в історії міста під іменням Самсон. Адже в ті часи ні Самсона, ні лева, якому він роздирає пащу, тут не було. У центрі фонтану знаходився янгол. Він тримав у руці чашку, з якої стікала вода. Вона надходила дерев’яними трубами з джерел, розташованих біля підніжжя сусідніх гір — Андріївської та Замкової. Джерела знаходилися вище рівня фонтану, тому вода самостійно збігала підземними трубами.



Вода, яка сама собою текла з чашки янгола, справляла велике враження на киян і численних гостей міста. Почали складатися легенди, його воді люди приписували лікарські та цілющі якості. Навіть виникло повір’я: той, хто нап’ється води з цього фонтану, залишиться мешкати в Києві… Фонтан отримав назву Феліціял (Феліціта — давньоримська богиня добродійності) і став однією з визначних пам’яток тодішнього Києва.


1808 року фонтан модернізували. Замість янгола з’явилася скульптурна група Самсон, який роздирає левову пащу. Відповідно, вода полилася з пащі лева… Відтоді фонтан почали називати Самсон, Лев або Колодязь Лева — кому як подобалося. А місцева ворожка, кажуть, напророкувала: доки стоятиме Самсон, Києву ніщо не загрожуватиме.


Про скульптурну групу Самсон і лев кияни склали легенду. Мовляв, цар Давид мав трьох синів — Йосифа прекрасного, Самсона сильного й Соломона премудрого. Самсон, який усе життя воював, вирішив помірятися силою з киянами. Він приплив по Дніпру, проте щойно ступив на берег, на нього кинувся лев. Прибулець не розгубився, схопив хижака за пащу, і в цю мить вони вдвох окам’яніли. Відтоді й стоять у Києві поблизу Дніпра…


Навколо Лева завжди було велелюдно. Публіку, яка призначала тут побачення або просто прогулювалася, атакували крамарі, дрібні лоточники, продавці сувенірів. З часом біля фонтану виникло імпровізоване торжище, відоме своїми дешевими товарами. Навіть виникло прислів’я, яке, можливо, й досі пам’ятають старші кияни: «Коло Лева — печінка дешева».


1934 року, коли радянський уряд вирішив перенести столицю УРСР із Харкова до Києва, ознайомитися з містом приїхав Павло Постишев — людина №2 на тодішньому політичному олімпі України. Кажуть, коли урядове авто наблизилося до Самсона, цей можновладець незадоволено запитав: «А це що за кіоск?» Найближчої ночі «кіоск» розібрали…


Проте 1979 року, коли обговорювалися грандіозні плани святкування 1500-річчя міста, виникла ідея відновити перший міський фонтан. З 1981 року Самсон — гордість Києва і його своєрідний талісман — повернувся до киян.


В Івана — Іван, у Дмитра — Урод


1843 року на теперішній Європейській площі київський губернатор Іван Фундуклей власним коштом збудував гарний фонтан. Кияни назвали його Іван — іменем можновладця-мецената. Ця красива й корисна для людей споруда існувала понад три десятиліття й була розібрана лише у вересні 1871 року, коли на її місці вирішено було збудувати капличку на честь імператора Олександра ІІ.


Менш щасливо склалася доля іншого київського фонтану, спорудженого генерал-губернатором Дмитром Бібіковим на перетині Хрещатику й сучасного Майдану Незалежності. Певно, цей керівник розраховував, що городяни назвуть його дітище Дмитром, але помилився. Чи то місце для фонтану обрали невдало, чи то генерал-губернатор пошкодував грошей, проте з невеличкої чаші цієї споруди, замість бадьоро фонтанувати, ледь-ледь лилися хирляві струмки води. Кияни охрестили фонтан відповідно — Урод. Ця назва настільки приклеїлася до фонтану, що вживалася не тільки в приватних розмовах городян, але й навіть у документах міської думи, фактично отримавши статус офіційної. Історики навіть стверджують, що назва Урод зустрічається і в документах, які надходили з Києва на підпис царю!



Фонтан на прізвисько Моряк теж стояв на Хрещатику — в невеличкому сквері, що колись існував поблизу Бессарабського ринку. До моря начебто далеко, то звідки така романтична назва? Кажуть, назвисько виникло тому, що в невеличкому басейні цього фонтану постійно плавали «сліди корабельних аварій»: якісь ганчірки, старі черевики та інше лахміття. Міській владі така картина не сподобалася, і Моряка замінили чавунним фонтаном. На жаль, він постраждав під час Другої світової війни. У післявоєнний час на цьому ж місці встановили інший фонтан — із червоного полірованого граніту. Київські дотепники, зважаючи на форму та колір фонтану, назвали його Лотос, адже він і справді трохи нагадував цю екзотичну квітку.


Коли на початку 1960-х років біля Бессарабського ринку почали зводити підземний перехід, Лотос вимушено змінив прописку, «переїхавши» до популярного серед киян парку, розташованого позаду Національної філармонії. Але й там йому не судилося працювати довго — в парку розпочався капітальний ремонт у зв’язку зі спорудженням металевої арки-веселки на честь «возз’єднання України з Росією». Лише 1998 року, після чергової реконструкції Хрещатика, цей фонтан нарешті знайшов своє місце — біля входу в Пасаж. Тут він виглядає настільки природно, наче від початку й був призначений для цього затишного куточка столиці.


Фараон розходився!


Цікава історія пов’язана з чавунними фонтанами кінця ХІХ й початку ХХ століть, що й досі працюють біля Золотих воріт, у Маріїнському парку та в сквері навпроти театру імені Івана Франка. За формою вони нагадують чашу рослини з литими масками левів. Якщо придивитися уважніше, можна помітити, що останні нагадують людські обличчя. А точніше, одне обличчя. І це невипадково.


Фонтани зроблені в 1899–1901 роках заводом, який належав інженеру-підприємцю Олексію Термену, на замовлення Київського акціонерного товариства водопостачання. У ливарному цеху заводу працював головним майстром дуже сварливий чоловік. Він постійно чіплявся до робітників, за що заслужив прізвисько Фараон. Ливарники довго терпіли нечему, та коли він поїхав у тривале відрядження до іншого міста, вирішили помститися. Вони самотужки внесли корективи до вже виготовлених форм для нової серії фонтанів, які терміново йшли у виробництво. Й замість античного маскарона на всіх виробах з’явилася злісна гримаса ненависного Фараона… Коли головний майстер повернувся до Києва, справу було зроблено — фонтани вже були відлиті, установлені й працювали на повну потужність. Кияни, звичайно ж, упізнали бідолаху, зображеного на фонтанах, кажуть, усе місто веселилося від дотепності його підлеглих. Ображений Фараон розшаленів! Бігав по інстанціях, благав заборонити знущання над ним, навіть звертався до суду, проте далі паперової тяганини справа не просувалася. Відтоді минуло понад сто років. Давно вже ніхто не пам’ятає київського Фараона, але його зла гримаса, як і раніше, красується на столичних фонтанах, вирізняючи їх від подібних побратимів у інших містах. Сьогодні фонтани з обличчям Фараона — кияни звуть їх «терменівськими» за прізвищем виробника — визнані пам’ятками архітектури й мистецтва.


Ще один незвичайний фонтан з’явився наприкінці ХІХ століття в парку Тараса Шевченка. Він називався Чорне море, оскільки й справді повторював контури Чорного моря. Щоправда, це виглядало дещо двозначно, оскільки імператор Микола І, чиє ім’я на той час носив цей парк і чий пам’ятник стояв на місці нинішнього пам’ятника Кобзареві, Кримську війну 1853–1856 років… програв.


Іншою прикрасою цього парку були гіпсові статуї, що займали п’єдестали круглих басейнів, а також місце на паралельній алеї, розташованій за пам’ятником Шевченку. Ще наприкінці 1950-х років статуї радували відвідувачів, проте через кілька років їх знищили, оскільки здалися комуністичним вождям України, людям переважно малоосвіченим, «розсадником вульгарності». Кажуть, особливо їх обурила статуя напівголої дівчини, яка замислено розплітала довгу косу.


Останнім «іменним» фонтаном у Києві був славетний фонтан Дружба Народів на Майдані Незалежності. Споруджений у радянські часи, він знаходився там, де нині розташований великий скляний купол підземного торгового центру. Первісно фонтан був прикрашений 15 скульптурами, які символізували 15 республік, що входили до складу СРСР. Невдовзі скульптури, зроблені на низькому художньому рівні, демонтували. І з’ясувалося, що в оголеному вигляді фонтан виразно нагадує рулетку. Київські дотепники негайно прозвали його Рулеткою. На міському каналі навіть з’явилася однойменна телепрограма, яка знімалася біля цього фонтану. Народна назва існувала аж до початку ХХІ століття, коли на Майдані Незалежності була розпочата реконструкція, в результаті якої фонтан припинив існування.