Перший відрізок нашого шляху лежить по задвірках книжкового ринку, заповнених численними залізничними стрілками і станційними будівлями. Колись, розповідає Валерій Лисенко, на цьому місці були заливні луки, які представляли єдиний природний масив, що тяглися від затоки Вовкувата. На місці, де сьогодні знаходиться ринок, бігали зайці і протікав безіменний струмок, загнаний зараз під землю – його, напевно, добре знають столичні дігери. Цікаво, що будуть робити з цим струмком господарі запланованого тут чергового торгово-розважального центру? Втім, це їх проблеми… Самотній шлях – раніше по ньому проходило кілька вагонів у день – і сьогодні виглядає маргінальним і занедбаним. Такі ж занедбані і полустанок «Зеніт» з назавжди закритою однойменною розливайкою поряд з ним, від яких одноколійна гілка повертає різко на північ, у промзону. До речі, якщо колись у залізничників виникне ідея зробити тут зупинку (а це дуже вигідно, враховуючи розташування «Зеніту» безпосередньо на Московському проспекті, розміщення поруч тролейбусних зупинок), їм навіть не доведеться облаштовувати перону – замість нього можна використовувати вже готову заасфальтовану доріжку з перону до підземного переходу.