Народився 1834 року (за іншими джерелами, в 1830-му) в Чорнобилі. Майбутній український історик був сином полячки Моніки Гурської і угорця Яноша Джідая, котрі працювали вихователями в дворянських сім’ях. Дитину записали на прізвище офіційного чоловіка Моніки — безземельного шляхтича Боніфація Антоновича. Навчався він у Одеській гімназії, а згодом у Київському університеті: спочатку на медичному факультеті (після закінчення якого в 1854 році недовго служив лікарем у Київській губернії), потім на історико-філологічному. Випускник знаменитого ВНЗ одночасно з викладацькою діяльністю в середніх навчальних закладах під впливом професорів Максимовича і Іванішева досліджував київський архів і працював у Київській археолого-графічній комісії. Ця робота тривала майже все життя, була тісно пов’язана з історичною науково-літературною діяльністю. 1870 року після захисту магістерської дисертації на тему: “Останні часи козацтва на правому боці Дніпра”) Володимир Антонович став доцентом Київського університету, а потім, у 1878-му,— ординарним професором (після захисту докторської дисертації: “Нарис історії великого князівства Литовського до смерті Ольгерда”). Професором Київського університету імені святого Володимира Антонович залишався до самої смерті (8 березня 1908 року), лише за кілька років перед тим припинивши читання лекцій.

 Одного разу на зустрічі із шанувальниками археології до Бориса Мозолевського підійшла його слухачка, і з таємничістю в голосі сказала: «А вам не варто аж надто гордувати своїми відкриттями: вам таланить, тому що ви скіф. При народженні у вас вселилася душа давнього кочовика, який достеменно знає, де й що лежить. А ви просто приходите й берете».

На початку 1905 року у списку особового складу викладачів і працівників Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ з’явилося нове прізвище: Петров Микола Олександрович, позаштатний лаборант з правами державної служби, але без утримання при кафедрі ботаніки, старший агроном. Попри невисоку в академічній ієрархії посаду та порівняно молодий вік (М.Петров народився 6 вересня 1875 року), новачок був уже людиною відомою, хоча й не в агрономічній галузі. До Києва Микола Петров приїхав уже визнаним майстром фотографії.

Колись, у далекому шостому класі я закохалась у свого вчителя історії, він, правда, так і не став відомим науковцем, проте, спогади про те дитяче наївне почуття дещо ожили, коли я почула історію кохання Миколи Костомарова. Мені колись здавалось, що така “історія з істориком”, у яку потрапила я, більше ні зким ніколи не повторювалась, та раптом...

Микола Іванович Костомаров відомий у всьому світі. Але, не зважаючи на повну віддачу своєму покликанню, в його житті все-таки знайшовся час для любовних переживань. Його колишня учениця Аліна Леонтіївна Крагельська була роковою жінкою в долі відомого вченого. Свої почуття вони змогли пронести крізь десятки років розлуки і нарешті одружитись, скріпивши свій шлюб вінчанням.

Коли через рік після свого півстолітнього ювілею Антон Макаренко несподівано помер у вагоні електрички, його серце, як описує патологоанатом, було розломлене на дві частини, мов яблуко. Інфаркт міокарда, як тепер називають розрив серця, іноді розвивається саме так: капіляри лопаються на стінці серцевого шлуночка один за одним і, врешті, вся поверхня серця являє собою один гігантський застиглий і нерухомий синець, а потім здорова й пульсуюча частина м’яза скорочується й розриває уражену стінку на дві частини.

Открыть «место жительства» древних киевлян, трипольскую культуру и Старый город времен Киевской Руси оказалось под силу археологу-самоучке из чешского городка Семини Викентию Хвойке

Викентий Хвойка (1850–1914) перебрался в Киев в 27 лет из Праги, где увлекся историей и археологией. А в нашем городе он преподавал немецкий язык и рисование, а также занимался агрономией. Впрочем, свое увлечение не забыл – старался наблюдать за всеми земляными работами.

В его честь названы остров в Карском море, полуостров в северной части Новой Земли, мыс на побережье Чукотского моря, одна из вершин и перевал в горах Памира. Его имя носят кратер на Луне и малая планета № 2108, ледокол и премия по геофизике. Этот замечательный человек – академик Отто Шмидт.

Он родился в 1891 году в многодетной семье – кроме него у родителей были два сына и две дочери. Шмидты жили тогда в тихом провинциальном городе Могилеве (ныне – Белоруссия). Отец был купцом 2-й гильдии, имел писчебумажный магазин, однако разорился и вынужден был работать страховым агентом.

В начале 2008 года Украина почти не заметила 125-летнего юбилея одного из своих известнейших авиаконструкторов первой половины ХХ века Дмитрия Павловича Григоровича. Который родился, получил образование и сформировался как создатель авиации в Киеве. Жизнь Дмитрия Григоровича была преисполнена взлетов и падений. Из 80 конструкций самолетов, разработанных им или под его руководством, особо выделяются морские летающие лодки, которые долгое время были непревзойденными в мире.

Он создал и один из лучших в мире истребителей своего времени, воспитал целую плеяду конструкторов авиационной и зенитно-ракетной техники и подарил мировому авиастроению ряд идей, которые используются в конструкциях самолетов и по сей день.

Большинство прославленных советских авиаконструкторов - Туполев, Яковлев, Ильюшин, Сухой - начали создавать собственные самолеты в молодые годы - до сорока лет. Скажем, Сергей Яковлев стал главным конструктором в 29 лет. Олег Антонов создал конструкторское бюро (КБ) в Киеве, когда ему было уже за сорок. Причем начинать пришлось с нуля. Людей не хватало, и Антонов набрал выпускников Новосибирского авиационного техникума - 18-19-летних пареньков! Талантливый авиаинженер Елизавета Шахатуни (вторая жена Антонова) была изумлена. "И с этим "детским садом" ты собрался создавать самолеты?" - спрашивала она мужа. Антонов сделал с ними в Киеве потрясающую крылатую машину - "кукурузник" Ан-2 (он уже более полувека в строю). Причем выпущены десятки тысяч "Аннушек", которые летают даже в Америке, где есть много своих великолепных самолетов. Но еще более впечатляющим стало создание под руководством Антонова крупнейших и одновременно лучших в мире транспортных самолетов - АН-12, "Антей", "Руслан".