Професор Дмитро Горбачов відкривав український авангард тричі. Для себе, – коли вперше побачив серед мотлоху й сміття у підвалах сховища Національного музею понівечені роботи «невідомих художників»; для радянських дисидентів та інтелектуалів, – коли потайки почав водити їх у ті підвали. Зараз Дмитро Омелянович відкриває його Україні й світові.

Проходя по улице Богдана Хмельницкого вдоль киевского Театра оперы и балета, смотрю на окна верхнего этажа дома, который напротив (бывшая ул. Фундуклеевская №27), как бы надеясь разглядеть там женскую фигуру.

Окна затемнены. То ли квартира необитаема? То ли мне не везет во время моих прогулок? Однако уже вошло в привычку смотреть на те окна, где в самом начале XX века находилась студия живописца Александры Экстер. Здесь кипела творческая жизнь. Коллеги и ученики Экстер — Давид Бурлюк, Вадим Меллер, Исаак Рабинович, Аристарх Лентулов, Александр Богомазов и многие другие были создателями украинского и русского авангарда. В госте­приимной мастерской в бурных спорах зарождались манифесты модернизма XX века.

Дивним «сфінксом, що прокинувся», припорошеним загадковим фльором таїни, й до сьогодні залишається український художній авангард 20–х років і одна з його «творчинь» Олександра Екстер. Відчайдушно талановита і красива, мов давньогрецька богиня, знаменита «амазонка авангарду». Її славу, тріумф однієї з основоположників «ар деко», з радістю «націоналізували» б Москва, Петербург, Париж, Нью–Йорк, Венеція, Рига, де її роботи викликали захоплення. І хоча Україна, на жаль, 100 років тому не була середовищем художньої думки, однак, це ім’я прикрасило пантеон найвидатніших творців саме українського сучасного мистецтва.