Наразі до Святвечора залишився один день, тож маємо зовсім небагато часу, аби приготуватися до Різдва, повідомляє ICTV.

А от наші предки до Різдва готувалися заздалегідь – починали ще у грудні.

Миколай на поріг – з хати лиха міх, а на Настю із хати снасті. Готуватися до найбільш таємничого та очікуваного серед зимових свят – Різдва Христового наші предки починали заздалегідь.

До свята кожному справляли нову сорочку, виносили верстати і вибілювали хату, виставляли на покуті дідуха та плели павучки - язичницькі символи православних традицій.

Ганна Снітко, заступник директора з експозиційно-просвітницької роботи музею ім. І. Гончара: "Павук - це як символ світобудови. Він тче оцю будову, робить її. Це дуже така копітка праця, робота яка вимагала зосередженості. Це також було дійство, яке спонукало людину до думання і над світобудовою, і над своїм місцем у цьому світові, і над тим, що відбувається довкола тебе".

Уже на Введення, наприкінці грудня, починалася ворожба: вважалося, що приворожити можна кожного, хто до Різдва не постує, а на Святвечір - і долю свою почути.

Галина Олійник, етнограф музею: "Там, де три шляхи до купи зійшлися і три води, і вночі треба було через три поліна воду пропустити, і її підловити знизу – от тоді ця вода була приворотна. І ключі, і підслухування попід вікнами: якщо казали сядь – буде ще в дівках, а якщо казали десь іди, загони гусей, інше – значить заміж піде".

Та найбільше таїнство починалося у переддень Різдва. Ще до світанку з семи полін, що відкладали протягом семи тижнів, тертям розпалювали в печі живий вогонь і на ньому готували дванадцять пісних страв – обов’язково кутю та борщ з вушками. Колядники збиралися у громади, до церкви одягали найкраще вбрання. Все віщувало прихід великого свята, чудес і таїни, для яких і сьогодні знайдеться місце у наших серцях.