Статьи:

Кожен має бодай кілька таких речей. Тих, що вони абсолютно не потрібні вже для життя, однак викинути їх несила, бо вони зберігають у собі пам’ять про певні події з життя, певний щасливий час чи певних людей. Здебільшого це дрібнички – скажімо, перстні та інші дешеві й непотрібні прикраси, дитячі іграшки, малюнки, листи та листівки. Але часто так трапляється, що руки не піднімаються віднести на смітник якийсь улюблений одяг, хоча його вже й не можна носити. Санчата або велосипед – всі діти в домі вже давно повиростали.

Їх можна було б назвати міськими чарівниками, маніпуляторами і ілюзіоністами, геніями, котрі здатні захоплювати нашу увагу і уяву і керувати нею, як їм заманеться. Проте значно частіше про них говорять більш приземлено – міські шахраї.

Мабуть, так можна сказати про будь-яку столицю, та й зрештою просто про кожне велике місто. Нічого позитивного, втім, не несе в собі порівняння міст із міфічним Вавілоном, символом людської гордині і, безперечно, символом приреченості. Київ відкриває перед кожним із нас безліч перспектив і можливостей, і саме цим велике місто приваблює.

Відстань – це те, що по-справжньому можна оцінити тільки в порівнянні ще з чимось. З якоюсь іншою, відмінною відстанню. Стілець близько від столу, але одяг ще ближчий до тіла. Приятель живе далеко, на іншому кінці міста, але інше велике місто набагато далі, ніж помешкання приятеля. В таких випадках зручно мати категорію, до якої можна спиратися в розрахунках. У питанні відстані це – якийсь обмежений простір, що в його межах визначаємо свої „далеко” і свої „близько”.

Місто іноді так з нами жартує. Тобто, це з містом жартує природа, а ми просто маємо змогу за цим спостерігати. Вже був цього року у Києві справжній снігопад, діти возилися із санчатами, дорослі згадували про лижі чи сноуборди, і в мене у дворі хтось навіть встиг спорудити здоровенну снігову бабу. Воно й не дивно – на календарі зима, наближається новий рік, всі вітрини вже прикрашено, більшість ресторанів зарезервовано для святкувань і от-от почнуть продавати пахучі ялинки. Але сьогодні у Києві березень.

Місця їх накопичення у кожному місті – трамвайні і тролейбусні зупинки, великі паркани і стіни без вікон, і часом, втім, не часто, спеціально відведені для цього тумби чи стенди. Афіші і оголошення, такий собі текстовий вияв життя міста та його мешканців. Розклади кінотеатрів, анонси концертів і спортивних матчів, запрошення до співпраці і просто праці, продаж і оренда помешкань, цуценят і музичних інструментів – всю цю інформацію роками ліплять на певні місця у Києві.

Така таємниця є в кожного, либонь, великого міста. Люди мають звичку чи, може, потребу вдосконалювати на свій смак обрані до заселення ландшафти. Ріки ховають під землю з різних причин – вони стають непридатними для риболовлі чи судоплавства, брудними, чи просто заважають забудові. Не знаю чи таким чином утворився колись Стікс - може, людей дещо бентежила така явна межа між світом живих і царством мертвих.

Як на мене, то вони мали б мешкати в маленьких і затишних будиночках в кожному парку Києва. Втім, будиночків у парках не заведено, а відтак я не певна, чи існують дотепер ці люди. Дід мого товариша помер минулої весни, а до того кілька років, ще будучи при пам'яті, не виходив з дому – хіба що по хліб. Дивився телевізор, вирощував герань і фіалки, і намагався розповідати дорослому вже онукові казки чи історії воєнної бувальщини.

Кожне місто по суті втілює у собі всі інші міста і місця великого світу. Інакше бути не може – люди ж бо колись розійшлися по світу з якоїсь однієї долини, чи, може, узгір'я, або навіть острову – затишного і відмежованого від інших земель, як місто. Київ не подібний до жодної іншої столиці, бо зрештою всі вони різні і не можуть в принципі бути подібними – люди ж бо вже давно забули, як виглядало те єдине, спільне для всіх місце. І, однак, гуляючи Києвом можна знайти все, що завгодно – від середньої Африки до Скандинавії.

Осінь – пора спогадів. Так, принаймні, вважали десятки зо два з відомих мені поетів, стільки ж кінорежисерів, музикантів та інших осіб, що змогли в той чи інший спосіб зафіксувати і зберегти в часі своє ставлення до осені, донести його до інших. Так вважаю, власне, і я, і більшість моїх знайомих. Ностальгійний і мрійливий час у місті вже, втім, добігає кінця. Київ зовсім готовий до зими – він обтрусив листя зі своїх дерев, дав достатньо часу вродити грушам, яблуням і навіть дикому винограду, що оплітає будинки і огорожі, всі осінні квіти доцвіли і вітер давно розвіяв насіння.