Кожен має бодай кілька таких речей. Тих, що вони абсолютно не потрібні вже для життя, однак викинути їх несила, бо вони зберігають у собі пам’ять про певні події з життя, певний щасливий час чи певних людей. Здебільшого це дрібнички – скажімо, перстні та інші дешеві й непотрібні прикраси, дитячі іграшки, малюнки, листи та листівки. Але часто так трапляється, що руки не піднімаються віднести на смітник якийсь улюблений одяг, хоча його вже й не можна носити. Санчата або велосипед – всі діти в домі вже давно повиростали.

Для зберігання таких речей в місті передбачено три рівні. Рівень перший – горища. Не багато кому в Києві пощастило мати горище, бо в нових, високих будинках часто й взагалі нема цього простору між дахом й останнім поверхом, а там, де є, горища переважно закриті чи використовуються двірниками. Насолоджуватися таким затишним сховком непотребу відтак можуть тільки щасливі власники старих приватних будинків. Натомість для всіх інших людей аналогом горища є звичайний балкон. Якщо пройтися якоюсь вулицею Києва, що на ній розташовано переважно житлові будинки, й придивитися до балконів та до речей, що на них зберігаються – мабуть, можна побачити всі речі на світі. Моторні човни, згадувані вже санчата й велосипеди, військові шинелі, тазики та таці, мольберти й віконні рами, старі прилади для друку фотографій, хокейні ключки і старі м’які іграшки – на балконах зберігають те, що ще могло б колись знадобитися. Насправді ці речі скоріше за все ніхто ніколи не використовуватиме, однак така надія на їх придатність виправдовує людську слабкість до пам’яті, виявлену в неможливості їх позбавитися. Коли ж усвідомлюються, що речі ці геть не корисні, однак дорогі – їх переносять до підвалу. Маленькі комірчини, що є під чи не кожним будинком, нагадують часто скарбниці. Мешканці дому обирають собі кожен таку комірчину, і вішають на неї важкий металевий замок. Так продовжується споконвічна традиція, бо ж Київ, як і повелося з давніх давен, має свої незліченні підземні схованки скарбів. Щоправда, цінність скарбів не у вартості монет чи прикрас. Набагато цінніша пам’ять. Пам’ять кожного з нас, і отже, пам’ять цілого міста.

З найвищої гори над Дніпром, з дев’ятої колії Залізничного Вокзалу, з вікна будь-якої вулиці, з найменшої кав’ярні ... Звідки завгодно – Погляд на Місто, щодня, о 23:15 на Радіо Київ