Відстань – це те, що по-справжньому можна оцінити тільки в порівнянні ще з чимось. З якоюсь іншою, відмінною відстанню. Стілець близько від столу, але одяг ще ближчий до тіла. Приятель живе далеко, на іншому кінці міста, але інше велике місто набагато далі, ніж помешкання приятеля. В таких випадках зручно мати категорію, до якої можна спиратися в розрахунках. У питанні відстані це – якийсь обмежений простір, що в його межах визначаємо свої „далеко” і свої „близько”.

Мабуть, так можна сказати про будь-яку столицю, та й зрештою просто про кожне велике місто. Нічого позитивного, втім, не несе в собі порівняння міст із міфічним Вавілоном, символом людської гордині і, безперечно, символом приреченості. Київ відкриває перед кожним із нас безліч перспектив і можливостей, і саме цим велике місто приваблює.

Їх можна було б назвати міськими чарівниками, маніпуляторами і ілюзіоністами, геніями, котрі здатні захоплювати нашу увагу і уяву і керувати нею, як їм заманеться. Проте значно частіше про них говорять більш приземлено – міські шахраї.

Кожен має бодай кілька таких речей. Тих, що вони абсолютно не потрібні вже для життя, однак викинути їх несила, бо вони зберігають у собі пам’ять про певні події з життя, певний щасливий час чи певних людей. Здебільшого це дрібнички – скажімо, перстні та інші дешеві й непотрібні прикраси, дитячі іграшки, малюнки, листи та листівки. Але часто так трапляється, що руки не піднімаються віднести на смітник якийсь улюблений одяг, хоча його вже й не можна носити. Санчата або велосипед – всі діти в домі вже давно повиростали.

Місто без ріки не можна вважати повноцінним містом. Бо інакше немає гармонії стихій, яка є такою необхідною для життя – земля як символ простору, вогонь – як символ забезпечення життя і вода. Вода, як кордон між Будою і Пештом. Вода як засіб пересування у Венеції. Вода як постійна проблема у Львові. Зрештою, вода як те, що заповнює місце явища, якого бракує. Вона ж бо гнучка і плинна.

Ніхто не знає, що насправді знаходиться там, де небо. Тобто, всі ми вчили у школі про космос, про атмосферу і ще енну кількість сфер із різними назвами, про види хмар і передумови зміни погоди, але це все настільки звичайне, що фактам не завжди хочеться вірити. Син моєї подруги каже, що там, за хмарами і неосяжною масою повітря, сховане велике дзеркало, дзеркало з найпрозорішого скла і найчистішого срібла. З часу, коли про це почула, я часом зупиняюся щоб подивитися в те, що над головою, бо в мене з’являється відчуття, що саме зараз я зможу побачити десь там високо перевернутий догори ногами найточніший і найдетальніший відбиток міста

Наявність у будь-якого міста на Землі живого духу можна визначати за кількістю у ньому птахів на душу населення – птахів великих і малих, чорних і білих, птахів стаціонарних чи перелітних, уявних чи реальних. Круки, що є запорукою існування лондонського Тауера, венеціанські і краківські голуби, від яких мліють туристи, тлусті і вгодовані альбатроси і чайки міст-портів Латинської Америки, японські качки мандаринки, в яких, за легендою, переселяються духи загиблих закоханих, птахи – натхнення урбаністичних поетів і розповсюджувачі інфекцій. У житті кожного міста вони відіграють свою неповторну роль і мають своє значуще і незмінне місце.

Будь-яке місто - якщо дивитись на нього згори: з літака або очима птаха, що злетів над вершечки усіх дерев – виглядає абсолютно пласким, наче намальованим. Проте насправді воно майже із стовідсотковою точністю відтворює земний ландшафт, на якому розташоване. Найпростіше було б в цьому переконатися якби зняти як шкіру з землі бруківку, асфальт і дерн, що вкривають місто. Тоді одержали б точний зліпок усіх пагорбів, урвищ, височин і западин Києва. Нажаль, цього зробити не можемо.

Осінь – пора спогадів. Так, принаймні, вважали десятки зо два з відомих мені поетів, стільки ж кінорежисерів, музикантів та інших осіб, що змогли в той чи інший спосіб зафіксувати і зберегти в часі своє ставлення до осені, донести його до інших. Так вважаю, власне, і я, і більшість моїх знайомих. Ностальгійний і мрійливий час у місті вже, втім, добігає кінця. Київ зовсім готовий до зими – він обтрусив листя зі своїх дерев, дав достатньо часу вродити грушам, яблуням і навіть дикому винограду, що оплітає будинки і огорожі, всі осінні квіти доцвіли і вітер давно розвіяв насіння.

Кожне місто по суті втілює у собі всі інші міста і місця великого світу. Інакше бути не може – люди ж бо колись розійшлися по світу з якоїсь однієї долини, чи, може, узгір'я, або навіть острову – затишного і відмежованого від інших земель, як місто. Київ не подібний до жодної іншої столиці, бо зрештою всі вони різні і не можуть в принципі бути подібними – люди ж бо вже давно забули, як виглядало те єдине, спільне для всіх місце. І, однак, гуляючи Києвом можна знайти все, що завгодно – від середньої Африки до Скандинавії.